Наш добродушний, веселий бешкетник! Всі знають Олексія Смирнова – глядачі обожнювали його за комічні ролі. Сміялися до сліз, побачивши на екрані ледаря-будівельника Федю з «Операції И» або добродушного товстуна в чепчику у кінострічці «Весілля в Малинівці», з яким бандит Попандопуло ділив награбоване добро. Не забути Олексія Смирнова в образі матроса Книша в «Смугастому рейсі» і механіка, який крадькома хрестить пілота Титаренко перед польотом в героїчному фільмі «В бій ідуть одні старики». Але мало хто знав, що цей великий, добрий і дуже скромна людина під час Великої Вітчизняної війни служив у фронтової розвідки, був майстром рукопашного бою і удостоєний високих бойових нагород, які цінуються нарівні з Зіркою Героя Радянського Союзу.
Олексій Смирнов народився в місті Данилов Ярославської області. З дитячих років хлопчик мріяв стати актором. В кінці 30-х його мрія збулася — він вступив у театральну студію при Ленінградському театрі музичної комедії. А після її закінчення в 1940 році Смирнов деякий час працював актором естради.
Коли почалася війна, він пішов на фронт добровольцем і потрапив служити, гордість сухопутних військ -військову розвідку. Туди відбирають кращих бійців. І командири не помилилися в Олексія, він не шкодуючи своїх сил і життя, боровся за Батьківщину, мстився фашистам за коханий Ленінград. Так 9 квітня 1944 року в районі села Пилява після потужних артналетов два батальйони противника при підтримці 13 танків перейшли в атаку. Олексій Смирнов зі взводом відкрив потужний мінометний вогонь по німецькій піхоті. В цьому бою вогнем взводу було знищено: 4 станкових і 2 ручних кулемети, 110 фашистських солдатів і офіцерів. Контратака німців була відбита.
Перший орден Слави Олексій Макарович отримав за те, що як сказано в нагородному листі, під час операції 20 червня 1944 року в районі висоти 283, коли противник силою до 40 гітлерівців атакував батарею, «товариш Смирнов, надихаючи бійців, кинувся в бій, відбив напад гітлерівців. На полі бою залишилося 17 німців, сам особисто взяв у полон 7 гітлерівців…» Можна тільки уявити той бій. Четирехорудійная мінометна батарея навряд чи налічувала більше півтора десятків бійців. Так і в контратаки ходити артилеристи не звикли. А вже як у рукопашному бою можна поодинці «пов’язати» відразу сімох, можуть пояснити хіба що майстри східних єдиноборств.
На парадному костюмі, який після Перемоги актор зі скромності одягав вкрай рідко, красувалися медалі «За відвагу» і «За бойові заслуги». Олексій Смирнов був кавалером ордена Червоної Зірки і орденів Слави 2-го і 3-го ступеня. Такі нагороди дають за особисту мужність. Вважається, орден Слави – це радянський аналог легендарного Георгіївського хреста.
Другий Орден Слави він отримав за бій поблизу села Посташевіце. Наші наступали. Олексій Смирнов знову відзначився в рукопашному бою: «Товариш Смирнов з трьома бійцями кинувся на німців і особисто з автомата знищив трьох гітлерівців і двох взяв у полон.
Важке це час – війна: йти в бій важко і чекати його нелегко. «Тут ми киснем, а там будемо робити!» – казав Олексій Смирнов, радіючи новин про підготовлюваний наступ. Щоб скрасити очікування і вбити нудьгу Олексій Смирнов часто організовував концерти самодіяльності, які однополчани згадували і після Перемоги. Однак завершити війну в Берліні Смирнову так і не вдалося: під час одного з боїв він був сильно поранений вибухом снаряда і після лікування після лікування в госпіталі Олексій Смирнов повернувся додому. Важке поранення призвело до того, що відтепер він не міг мати дітей. Боячись зіпсувати життя молодій дівчині, яка його чекала, Олексій вирішив з нею розлучитися. При цьому сказав їй , що більше не любить її.
Олексій Макарович був дуже скромною людиною, в театрі, де працював Олексій Смирнов, довгий час нічого не знали про його бойові заслуги. Він дуже не любив поширюватися на цю тему: «Ну, служив, ну, є якісь нагороди – так адже у війну всі відзначилися. А я нічого особливого не зробив».
Всенародна любов до Олексія прийшла в середині шістдесятих років, коли він знявся в комедії «Операція «И» та інші пригоди Шурика», «Смугастий рейс», «Весілля в Малинівці», «Вождь червоношкірих», «Айболить-66», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» і багато інші фільми, які ми досі любимо і з задоволенням дивимося.
Смирнов дуже любив дітей, в одному з дитячих будинків Ленінграда, він був частим гостем, приносив дітлахам іграшки з дерева зроблені своїми руками, грав з ними в різні ігри, розповідав веселі історії і вони разом реготали. Так і жив актор, добрий і веселий, дарував людям себе, вся країна його любила і здавалося б що в нього було багато друзів, але в душі був абсолютно самотньою людиною. Тому що у нього не було самого головного – родини, дітей.
Коли ви дивитеся фільм з участю Олексія Макаровича Смирнова, подивіться уважніше в його очі і ви побачите в них доброту, справжню російську доброту, навіть не дивлячись на те, що в цей час він виконує роль негативного героя.
