«Десерт» з сокири. Як кашовар Середа взяв у полон німецький танк

936


«Десерт» из топора. Как кашевар Середа взял в плен немецкий танк
Захоплення танка
«Десерт» из топора. Как кашевар Середа взял в плен немецкий танк
І. П. Середовищі вручають зірку Героя Радянського Союзу

У роки Великої Вітчизняної війни кмітливий солдатів за допомогою сокири міг не тільки зварити кашу, але і добути «трофей» у вигляді танка.

Студент із кулінарного технікуму

«Радянський солдат вийшов з сокирою проти німецького танка і переміг». У більшості подібне заява викликає недовірливу посмішку, а деякі і зовсім звинуватять автора в тому, що він намагається розповісти безглузду вигадку

Але, як говорив кардинал Рішельє в романі Олександра Дюма: «Не судіть необачно».

Всі пам’ятають класичну російську казку про ловком солдата, сварившем кашу з сокири. Солдат зумів забезпечити собі обід завдяки сокири і кмітливості.

В історії, про яку йде мова, кмітливість і сокира теж зіграли головну роль. І, як у російській казці, в ній теж була каша.

Головного героя цієї історії звали Іван Павлович Середа. Хоча правильніше, звичайно, просто Іван Середа, бо на момент подій, що відбулися було йому від народження 22 роки.

Народився він у 1919 році в селі Олександрівка на Донбасі, в родині українських селян. Пізніше з батьками Іван перебрався в інше село, Галицыновка, де закінчив школу.

Як і всі українські хлопці, любив Ваня смачно поїсти. Але, на відміну від однолітків, він любив не тільки є, але і готувати. Саме тому після школи вступив Іван в Донецький технікум харчової.

Коли в 1939 році прийшов час служити в армії, питань про військової спеціальності Івана Середи не стояло — його головний військовий пост розташовувався на кухні.

Справа була під Двинськом…

Зустрів війну в червні 1941 року Іван Середа в якості кухаря 91-го танкового полку 46-ї танкової дивізії 21-го механізованого корпусу Північно-Західного фронту.

Запалали важкі і невдалі для Червоної Армії бої, Іван рвався на передову, але йому строго відповідали — стріляти вміють всі, а от нагодувати бійця — небагато, так що кроком марш на кухню, червоноармієць Середа!

З важкими боями радянські частини відступали на схід. Батальйон, в якому служив Середа, перебував під Двинськом, нині відомим як латвійський Даугавпілс.

Польова кухня, на якій кашеварил Іван, стояла в невеликому ліску, де розмістився весь хозвзвод. Раптом прибіг зв’язковий від комбата — нова атака німців загрожувала оточенням, і взводу наказали виїхати на передову, на підмогу. Всім, крім кухаря.

Іван залишився наодинці з кашею та юшкою. І раптом зовсім поруч почувся звук працюючого танкового двигуна.

Середа озирнувся і побачив, що всього в кількох сотнях метрів від нього з’явилися два німецьких танки. Це були машини зі складу 10-го танкового полку 8-ї німецької танкової дивізії. Як з’ясувалося потім, танкісти мали наказ вийти в тил до батальйону, в якому служив кухар Середа.

Зі зброї у кухаря були тільки карабін і сокиру, які в боротьбі з танками, на перший погляд, погані помічники.

Як бути? Бігти? Багато б, напевно, побігли. Проте господарський Середа кидати майно на радість німцям не збирався — він розв’язав їх і повів їх подалі в ліс, а сам сховався за польовою кухнею, сподіваючись, що гітлерівці не зверне на неї уваги.

Один з танків дійсно проїхав повз, але другий викотився прямо до польової кухні.

«Хенде хох!»

У тому, що сталося далі, велику роль зіграла психологія. Екіпаж німецького танка трофей у вигляді польової кухні розслабив і розвеселив. З башти танка показалася голова німця, який досить сміявся, кажучи щось своїм товаришам всередині машини.

І тут Івана Середу охопила лють. Він готував кашу для своїх хлопців, а її будуть лопати німці?! І через мить він кинувся до танку, тримаючи в руках сокиру.

Німець, побачивши, що біжить до нього російського солдата, пірнув у люк. З танка заробив кулемет, однак кухар не потрапляв в зону обстрілу.

Підхопивши шматок брезенту, Середа скочив на броню і закрив їм оглядові щілини, позбавивши танкістів огляду. Кулемет продовжував стріляти, і тоді кухар двома ударами обуха сокири зігнув його стовбур.

Сміливість, як відомо, міста бере, що вже там говорити про танки. Кухар осідлав ворожу машину і став люто товкти сокирою по люку, подаючи команди неіснуючим товаришам:

— Оточуй їх, хлопці! Гранатами підірвемо! Здавайтеся, гансики, хенде хох!

Приголомшені і засліплені німецькі танкісти явно розгубилися. Скільки людей їх оточило, вони не уявляли, шалені удари сокири по броні довели екіпаж до легкої контузії.

У підсумку люк танка відкрився, і з нього один за іншим вилізли чотири німецьких танкіста.

Середа, згадавши про карабіні, наставив на них зброю і змусив зв’язати один одного.

Герой-легенда

Коли товариші Середи повернулися до польової кухні, у них очі полізли на лоб. Поруч з нею стояв німецький танк, сиділи пов’язані німці, а кухар, як ні в чому не бувало, знімав пробу з каші.

Про унікальний випадок дуже швидко стало відомо вищого командування в Москві, і він був широко висвітлений у радянських пропагандистських матеріалах, що згодом послужила погану службу: багато стали вважати, що «кухар Середа» — міфічний персонаж.

Але реальність Івана Середи і його подвигу підтверджена документально.

Після випадку з танком Середу стали використовувати в бойових операціях, під час однієї з яких кухар-герой зв’язкою гранат знищив німецький танк, а потім, замінивши вбитого кулеметника, знищив до десятки гітлерівців.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 серпня 1941 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм червоноармійцеві Середовищі Івану Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

У 1942 р. році Івана Середу направили на курси удосконалення командного складу, а в 1944 році — в Новочеркаське кавалерійське училище.

Закінчив війну Іван Середа у званні старшого лейтенанта, додавши до зірки Героя Радянського Союзу та ордену Леніна орден Вітчизняної війни 2-го ступеня, а також медалями, вручені за доблесть і відвагу в боях.

У 1945 році повернувся Іван Середа додому, незабаром став головою сільради. На жаль, мирне життя його виявилася короткою — герой помер восени 1950 року у віці 31 року.

Автор: Андрій Сідорчик