Герої Панфіловців

770


Генерал Панфілов
Герои Панфиловцы
Герої Панфіловців
Герои Панфиловцы
Політрук Клочков: “Велика Росія , а відступати нікуди, позаду Москва”
Герои Панфиловцы
Герої не вмирають !
Герои Панфиловцы
До останньої краплі крові воювали Панфіловців, але не пропустили ворога до Москви

Багато війська відзначилися у боях під Москвою. Особливо дивізія, якою командував генерал Панфілов. 28 героїв-панфіловців як раз з дивізії генерала Панфілова.

Немолодий вже Панфілов. До скроні сивина підбігла. В зморшках обличчя і лоб. По-солдатськи підтягнутий завжди Панфілов. Шапка-вушанка. Кожушок сибірський. Груди ременями від пістолета, від командирської сумки схоплена хрест-навхрест.

Не знає Панфілов втоми. Часто буває в колі солдатів. Люблять солдати Панфілова. Ось і зараз генерал на бойових позиціях.

Важко панфиловцам. П’ять дивізій ворога штурмують одну радянську 30 днів. І всі бій і бій.

Приїхав Панфілов до артилеристам:

— Привіт, бомбардири-чарівники!

Посміхаються артилеристи. Приємно таке чути.

— Бийте, синки, — наставляє Панфілов, — фашиста прямою наводкою. Не забувайте — гармати колеса мають. Гармату, синки, підкотити до самому дияволу можна.

— Так точно, можна, — сміються артилеристи.

Так і поступають артилеристи. Назустріч ворогові висувають гармати. Разять фашистів вогнем і сталлю.

Приїхав генерал до кулеметникам:

— Привіт, очі молоді, гострі!

В усмішці цвітуть кулеметники. Похвала, теплота в словах генерала. Наставляє солдатів Панфілов:

— Не томіть, синки, далеким польотом кулю. Бий ворога з близької відстані.

— Є, товаришу генерал! — весело відповідають кулеметники.

Виконують рада генерала в бою солдати. Підпускають фашистів на близьку дистанцію.

Приїхав Панфілов до винищувачів танків, до гранатометчикам:

— Привіт, дресирувальники Дурови, приборкувачі фашистського звіра!

Посміхаються гранатометники. Адже недарма такі слова. І справді вони приборкувачі. Не знають солдати страху.

Наставляє Панфілов солдатів:

— Фашист сидить за гратами. Тому він і хоробрий. А ви шкаралупу з нього зривайте. Шкаралупу, шкаралупу, синки, зривайте.

Сміються солдати. Подобається їм про шкаралупу. Б’ються відважно гранатометники. Б’ють в упор по фашистських танках. Шкаралупу з ворогів зривають.

Люблять солдати генерала Панфілова. Дбайливий він генерал. Нагодований солдатів, напоєне, тепло одягнений, взутий? Немає затримок з куривом? Давно в бані вимився солдатів? Все турбує Панфілова. Люблять солдати свого генерала. З ним хоч у вогонь, хоч у прірву.

Генерал-майор Іван Васильович Панфілов не дожив до перемоги. Захищаючи Москву від фашистів, смертю хоробрих загинув генерал Панфілов. Загинув генерал, та залишив панфіловців — відважних і стійких воїнів. Не раз відзначилися в боях під Москвою панфіловців.

Скажеш «панфіловців» — відразу героїв народжує пам’ять.

ПОДВИГ У ДУБОСЕКОВА

В середині листопада 1941 року фашисти відновили свій наступ на Москву. Один з головних танкових ударів ворога припав до дивізії генерала Панфілова.
Роз’їзд Дубосєково. 118-й кілометр від Москви. Поле. Пагорби. Переліски. Трохи віддалік петляє Лама. Тут на пагорбі, на відкритому полі, герої дивізії генерала Панфілова перегородили шлях фашистам.
Їх було 28. Очолював бійців політрук Клочков. Врылись солдати в землю. Припали до країв окопів.
Рвонулися танки, гудуть моторами. Порахували солдати:
— Батюшки, двадцять штук!
Усміхнувся Клочков:
— Двадцять танків. Так це, виходить, менше, ніж по одному на людину.
— Менше, — сказав рядовий Ємцов.
— Звичайно, менше, — сказав Петренко.
Поле. Пагорби. Переліски. Трохи віддалік петляє Лама.
Вступили герої в бій.
— Ура! — рознеслося над окопами.
Це солдати перший підбили танк.
Знову гримить «Ура!». Це другий спіткнувся, пирхнув мотором, лязгнул бронею і завмер. І знову «Ура!». І знову. Чотирнадцять з двадцяти танків підбили герої. Відійшли, відповзли уцілілих шість.
Розсміявся сержант Петренко:
— Помовчав, мабуть, розбійник.
— Ото ж, підібгав хвіст.
Перепочили солдати. Бачать — знову йде лавина. Порахували — тридцять фашистських танків.
Подивився на солдатів політрук Клочков. Завмерли всі. Принишкли. Лише чути брязкіт заліза. Ближче всі танки, ближче.
— Друзі, — промовив Клочков, — велика Росія, а відступати нікуди. Позаду Москва.
— Зрозуміло, товаришу політрук, — відповіли солдати.
— Москва!
Вступили солдати в битву. Все менше і менше живих героїв. Пали Ємцов і Петренко. Загинув Бондаренко. Загинув Трофімов. Нарсунбай Есебулатов убитий. Шопоков. Все менше і менше солдатів і гранат.
Ось поранений і сам Клочков. Піднявся назустріч танку. Кинув гранату. Підірваний фашистський танк. Радість перемоги осяяв обличчя Клочкова. І в ту ж секунду вбила героя куля. Упав політрук Клочков.
Стійко билися герої-панфіловців. Довели, що мужності немає межі. Не пропустили вони фашистів.
Роз’їзд Дубосєково. Поле. Пагорби. Переліски. Десь поруч петляє Лама. Роз’їзд Дубосєково — для кожного російського серця дороге, святе місце.

Сергій Алексєєв