Гриша Подобєдов. Подвиг юного партизана

446


Гриша Подобедов. Подвиг юного партизана
Гриша Подобедов. Подвиг юного партизана

(Уривок з нарису М. Даниленко «Гришина життя» (переклад Ю. Богушевич)

Вночі карателі оточили село. Гриць прокинувся від якогось звуку. Він відкрив очі і глянув у вікно. По освітленому місяцем склу майнула тінь.

— Тату! — тихо покликав Грицько.

— Спи, чого тобі? — озвався батько.

Але хлопчик більше не спав. Ступаючи босими ногами по холодній підлозі, він тихенько вийшов у сіни. І тут почув, як хтось рвонув двері і кілька пар чобіт важко прогриміли в хату.

Хлопчик кинувся у город, де стояла лазня з маленькою прибудовою. Крізь щілину в дверях Гриша бачив, як вивели його батька, матір і сестер. У Наді текла кров з плеча, і дівчина затискала рану рукою…

Я помщуся…

До самого світанку простояв Гриша в прибудові і дивився перед собою широко розкритими очима. Скупо цедился місячне світло. Десь зірвалася з даху бурулька і з тихим дзвоном розбилася на призьбі. Хлопчик здригнувся. Він не відчував ні холоду, ні страху.

Сім’ю Гриші розстріляли фашисти. «Я помщуся вам фашисти, клянуся!» – думав тоді Гриша.

Від села до села, йшов тринадцятирічний хлопчик з не по-дитячому суворим поглядом. Йшов до Сожу. Він знав, що десь за річкою був його брат Олексій, були партизани. Через кілька днів Гриша прийшов в селище Ямецкий. Мешканка цього селища Феодосія Іванова була зв’язковою партизанського загону, яким командував Петро Баликів. Вона і привела хлопчика в загін.

В партизанському загоні

З суворими обличчями слухали Гришу комісар загону Павло Іванович Дедик і начальник штабу Олексій Подобєдов. А він стояв у порваній сорочці, зі збитими ногами, з вогнем ненависті в очах. Почалася партизанська життя Гриші Подобєдова. І на яке б завдання не відправлялися партизани, Гриша завжди просив взяти його з собою… Гриша Подобєдов став відмінним партизанським розвідником. Як-то зв’язкові повідомили, що гітлерівці разом з поліцаями з Корми пограбували населення. Забрали 30 корів і все, що потрапило під руку, і їдуть в напрямку Шостого селища. Загін попрямував в погоню за ворогом. Керував операцією Петро Антонович Баликів.

— Ну, Гриша, — сказав командир. — Підеш з Оленою Конашковой в розвідку. Дізнайтеся, де ворог зупинився, що робить, що думає робити.

І ось в Шостий селище бреде стомлена жінка з мотикою і мішком, а з нею хлопчик, одягнений не по зростанню велику тілогрійку.

— Це ж просо сіяли, люди добрі, — звертаючись до поліцаям, нарікала жінка. — А спробуй підняти з малим ці вирубки. Нелегко, ой, нелегко!

І ніхто, звичайно, не помітив, як стежать зіркі очі хлопці за кожним солдатом, як вони всі помічають.

Гриша побував у п’яти будинках, де зупинилися фашисти і поліцаї. І про все дізнався, потім докладно доповів командирові. У небо злетіла червона ракета. Через кілька хвилин все завершилося: партизани загнали ворога в хитро розставлений «мішок» і знищили його. Награбоване добро повернули населенню.

Ходив у розвідку Гриша і перед пам’ятним боєм біля річки Покать.

З вуздечкою, накульгуючи (в п’яту попала скалка), маленький пастушок снував серед гітлерівців. А потім розвідник доповідав, скільки бачив у ворогів гармат, де стоять кулемети і міномети. І від партизанських куль і мін знаходили собі могили на білоруській землі загарбники.

На початку червня 1943 р. Гриша Подобєдов разом з партизаном Яковом Кебиковым пішов у розвідку в район села Залісся, де розміщувалася каральна рота з так званого добровольчого загону «Дніпро». Гриша пробрався в будинок, де карателі влаштували вечірку.

Партизани безшумно увійшли в село і цілком знищили роту. Врятувався тільки командир, він сховався в колодязь. Вранці його звідти витягнув місцевий дідок, як поганого кота, за загривок…

Останній бій

17 червня разом зі старшиною Миколою Борисенко він поїхав в село Рудую Бартоломеевку за борошном, приготовленої для партизанів. Яскраво світило сонце. На даху млини пурхала сіра пташка, спостерігаючи хитрими оченятами за людьми. Широкоплечий Микола Борисенко тільки звалив важкий мішок на підводу, як прибіг зблідлий мельник.

— Карателі! — видихнув він.

Старшина і Гриша схопилися за автомати і кинулися в чагарник, що ріс біля млина. Але їх помітили. Свиснули злісні кулі, зрізуючи гілочки вільшаників.

— Лягай! — подав команду Борисенко і випустив довгу чергу з автомата.

Гриша, цілячись, давав короткі черги. Він бачив, як карателі, ніби наштовхнувшись на невидиму перешкоду, падали, скошені його кулями.

— Так вам, так вам гади!..

Несподівано старшина глухо охнув і схопився за горло. Гриша озирнувся. Борисенко загинув…

Чагарник, де тепер залишився один Гриша Подобєдов, оточили вороги. Їх було близько шістдесяти чоловік.

— Здавайся! — почулися голоси.

Гриша зціпив зуби і підняв руки. До нього одразу ж кинулося кілька солдатів.

— Ах ви, іроди! Чого захотіли?! — крикнув партизанів і в упор полоснув по них з автомата.

Шість гітлерівців звалилося йому під ноги. Інші залягли. Все частіше і частіше над Гришиній головою свистіли кулі. Партизан, мовчав, не відгукувався. Тоді сміливці вороги знову піднялися. І знову під влучною автоматним вогнем вжимались в землю. А в автоматі вже скінчилися патрони. Гриша вихопив пістолет. — Здаюся! — крикнув він.

До нього підтюпцем підбіг високий і тонкий, як жердина, поліцай. Гриша вистрілив йому прямо в обличчя. На якийсь невловимий мить хлопчик обвів поглядом рідкісний чагарник, хмаринки на небі…

Загинув Гриць. Загинув маленький герой великої країни, до кінця боровся з фашистами. Кажуть, що герої нашої Батьківщини не вмирають, до тих пір, поки про них думають, вони живуть у наших серцях і думках поки про них пам’ятають. Ось і ми завжди будемо пам’ятати…