Історія речей, Ілля Бутман
Зараз у це важко повірити, але в давнину, так і в ранньому середньовіччі, сіль коштувала на 20-25% дорожче золота. Саме з тих пір багато вірять у прикмету: просыплешь сіль – чекай сварки. А як же тоді було не посваритися з тим, хто у тебе на очах розсипає таке багатство? У цьому оповіданні я повідаю тобі про історію спецій.
Першими спеціями, які доставлялися в Європу з Близького Сходу вже з 2000 року до нашої ери, стали кориця і перець.
Пізніше асортимент пряностей значно розширився. Вступники з Близького Сходу в Рим спеції високо цінувалися й коштували дуже дорого. Пакетик з шафраном, наприклад, був розкішним подарунком. Чоловік, преподносивший своїй дамі лавровий лист або імбир, здобував славу щедрого кавалера і користувався повагою у суспільстві. Уявляєте собі, як поставиться у наш час ваша мама до того, що тато піднесе їй на день народження замість квітів та подарунок пакетик лаврового листя?
Римський папа в XIV столітті заборонив християнам торгувати з іновірцями-мусульманами. Лише жителі італійського міста Венеції вмовили папу Інокентія III дозволити їм продовжити цю торгівлю. Завдяки своїм винятковим правам, венеціанці так дорого продавали прянощі іншим європейцям, що довели тоді ціни на цей дорогоцінний товар до зовсім вже небувалих висот.
Зберігся документ, у якому йдеться: громадянин Венеції був притягнутий до суду за те, що не зміг, відповідно до складеного ним та продавцем договором, сплатити за два місяці вартість коня, двох баранів і дев’яти волів. У будинку у покупця був проведений обшук, під час якого виявили півкіло шафрану, 300 грам імбиру і 600 грам мускатного горіха. І цього цілком вистачило для сплати боргу!
Багато європейські держави, незадоволені венеціанськими цінами на прянощі, готові були вже на нього напасти. Як пожартував російський історик Владислав Снетко, боротьба за спеції ось-ось загрожувала перетворитися в «спеціальну» війну.
Швидше за все, ця висадка дійсно відбулася, не виявивши португальський мореплавець Васко да Гама найкоротший шлях до Індії. Він з’явився в Лісабоні з повними кораблями прянощів. Релігійною керівництву було заявлено, що спеції були не куплені, а захоплені, і отже, їх доставка була абсолютно законною.
Знаючи тепер найкоротший шлях до Індії, португальці, а потім і проникли туди слідом за ними іспанці, захоплювали плантації, на яких вирощувалися прянощі, та ще й примушували місцевих жителів на себе працювати.
Здавалося б, спеції, за які не доводилося платити, повинні були різко впасти в ціні. Але нічого подібного. «Гості» з Піренейського півострова ці ціни штучно підтримували і не йшли ні на які поступки.
Цікавий факт, якщо б не боротьба за спеції, Іспанія була б значно менше. Справа в тому, що саме боротьба за території, де росли прянощі, іспанці, розгромивши арабів, оволоділи землями, що називаються тепер Каталонією та Мурсією.
У деяких європейських країнах намагалися вирощувати спеції на своїй території. Але невідповідний клімат і поверхневе знання технології не дозволили цього домогтися.
В Росію пряні трави надходили тоді складним шляхом, через Індію, Іран і Шемахинское царство (нинішній Азербайджан).
До ромі тих прянощів, про яких тут йде мова, в кожній країні були свої, ціна на них була, зрозуміло, набагато нижче, ніж на екзотичні. У Росії це були, в основному, хрін, кріп, петрушка, часник, м’ята.
Мало хто знає, що слово «пряник» походить від слова «пряність». Справа в тому, що старовинні російські пряники помітно відрізнялися від нинішніх, і в них додавалося багато прянощів, аж до перцю.
Автор: Ілля Бутман
