Льодове побоїще


Ледовое побоище
Олександр Невський – Захисник Русі
Ледовое побоище
Ледовое побоище
Льодове побоїще
Ледовое побоище
Ледовое побоище
Ледовое побоище
Ледовое побоище
Ми перемогли
Ледовое побоище
Олександр Невський в’їжджає в Псков
Ледовое побоище
“Хто до нас з мечем прийде, той від меча і загине”

5 квітня 1242 року російське військо під проводом князя Олександра Невського здобуло перемогу над ливонскими лицарями в Льодовому побоїще на льоду Чудського озера. В XIII сторіччі Новгород було самим багатим містом Русі. З 1236 року в Новгороді княжив молодий князь Олександр Ярославич.

У 1240 році, коли почалася шведська агресія проти Новгорода, йому не було ще й 20 років.

Тим не менш, до того часу він вже мав певний досвід участі у походах свого батька, був неабияк начитаний і чудово володів військовим мистецтвом, що й допомогло йому здобути першу з своїх великих перемог: 21 липня 1240 року силами своєї невеликої дружини і ладозького ополчення він раптової і стрімкою атакою розбив шведське військо, высадившееся в гирлі річки Іжори (при впадінні її в Неву). За перемогу в битві, названому згодом , в якому молодий князь показав себе вправним воєначальником, виявив особисту доблесть і героїзм, Олександр Ярославич отримав прізвисько Невський. Але незабаром з-за підступів новгородської знаті князь Олександр залишив Новгород і пішов на князювання в Переяславль-Залеський.

Однак розгром шведів на Неві не усунув до кінця нависла над Руссю небезпеки: на зміну загрозі з півночі, від шведів, прийшла загроза з заходу, від німців.

У гонитві за новими землями і дармовою робочою силою, прикриваючись наміром звернути язичників у християнство, на схід йшли натовпи німецьких дворян, лицарів і ченців. Вогнем і мечем вони придушували опір місцевого населення, зручно розсідаючись на його землях, будували тут замки і монастирі і обкладали російський народ непосильними поборами та даниною. До початку XIII століття вся Прибалтика була в руках німців. Населення Прибалтики стогнало під батогом і ярмом войовничих прибульців.

І вже на початку осені 1240 року лівонські лицарі вторглися в межі новгородських володінь і зайняли місто Ізборськ. Незабаром його долю розділив і Псков – взяти його німцям зрада допомогла псковського посадника Твердилы Іванковича, який перейшов на бік німців.

Підпорядкувавши собі Псковську волость, німці побудували крепостцу в Копор’є. Це був важливий плацдарм, який дозволяв контролювати новгородські торгові шляхи по Неві, планувати подальше просування на Схід. Після цього лівонські агресори вторглися в самий центр новгородських володінь, захопили Лузі і новгородський передмістя Тесово. У своїх набігах вони підходили до Новгороду на 30 кілометрів.

Нехтуючи минулими образами, Олександр Невський на прохання новгородців в кінці 1240 року повернувся до Новгорода і продовжив боротьбу із загарбниками. У наступному році він відбив у лицарів Копор’є і Псков, повернувши новгородцям більшу частину їх західних володінь. Але ворог ще був сильний і вирішальний бій було ще попереду.

Навесні 1242 року з Дерпта (колишнього російського Юр’єва, нині – естонське місто Тарту) була вислана розвідка лівонського ордену з метою «промацати» силу російських військ. В 18 верстах південніше Дерпта орденскому розвідувального загону вдалося розбити російську “розгін” під початком Домаша Твердиславича і Керебета. Це був розвідувальний загін, що рухався попереду війська Олександра Ярославовича в напрямку на Дерпт. Вціліла частина загону повернулася до князя і донесла йому про подію. Перемога над невеликим загоном російських окрилила орденське командування. У нього виникла схильність до недооцінки російських сил, народилося переконання в можливості їх легкого розгрому. Ливонцы прийняли рішення дати бій російським і для цього виступили з Дерпта на південь зі своїми основними силами, а також їх союзниками на чолі з самим магістром ордена. Головна частина військ складалася з закутих у броню лицарів.

Битва на Чудському озері, що ввійшла в історію під назвою ” Льодове побоїще, почалася вранці 5 квітня 1242 року. На сході сонця, помітивши невеликий загін російських стрільців, лицарська “свиня” кинулася на нього. Німецькому клину Олександр протиставив російська п’ят устрій у вигляді римської цифри “V”, тобто кута, зверненого отвором до супротивника. Це саме отвір прикривали “чоло”, що складалося з лучників, які й прийняли на себе основний удар “залізного полку” і мужнім опором помітно засмутили його просування. Все-таки лицарям вдалося прорвати оборонні порядки російської “чола”.

Зав’язалася жорстока рукопашна сутичка. І в самий її розпал, коли “свиня” повністю втягнулася в бій, за сигналом Олександра Невського за її флангах у всю міць вдарили полки лівої і правої руки. Не чекаючи появи такого підкріплення росіян, лицарі прийшли в замішання і під їх потужними ударами стали потроху відступати. А незабаром цей відступ прийняло характер безладного втечі. Тут раптово з-за укриття в бій кинувся кінний засадний полк. Лівонські війська зазнали нищівної поразки.

Російські гнали їх по льоду ще сім верст до західного берега Чудського озера. Було знищено 400 лицарів і взято в полон 50. Частина ливонцев потонула в озері. Вирвалися з оточення переслідувала російська кіннота, завершивши їх розгром. Врятуватися вдалося лише тим, хто перебував у хвості “свині” і був на коні: магістру ордену, командорам і єпископам.

Перемога російських військ під проводом князя Олександра Невського над німецькими “псами-лицарями” має важливе історичне значення. Орден запросив світу. Світ був укладений на умовах, продиктованих росіянами. Орденські посли урочисто відреклися від усіх посягань на руські землі, які були тимчасово захоплені орденом. Рух на Русь західних загарбників було зупинено.

Західні рубежі Русі, встановлені після Льодового побоїща, тривали цілі століття. Льодове побоїще увійшло в історію і як чудовий зразок військової тактики і стратегії. Вміле побудова бойового порядку, чітка організація взаємодії окремих його частин, особливо піхоти і кінноти, постійна розвідка та облік слабких сторін противника при організації бою, правильний вибір місця і часу, хороша організація тактичного переслідування, знищення більшої частини переважаючого супротивника – все це визначило російське військове мистецтво як передове у світі.