Льоня Анкинович: «Піонери не здаються!»


Велика Вітчизняна війна
Лёня Анкинович: «Пионеры не сдаются!»
Лёня Анкинович: «Пионеры не сдаются!»
Лёня Анкинович: «Пионеры не сдаются!»

Обережно розсунувши гілки придорожнього березняка, Льоня Анкинович озирнувся по сторонах: шарудячи колесами по мокрому гравію дороги, пронеслися один за одним кілька вантажівок. А потім зупинилися в кінці магістралі – там, де дорога розходиться на два путівця.

– Німці! – промайнуло в голові розвідника.

А в селі партизани. Їх мало. І вони не знають про те, що карателі оточують село. Як попередити їх?

Не роздумуючи, Льоня Анкинович кинувся бігти через Суху балку. Гітлерівці помітили хлопчика. Загриміли винтовочные постріли, засвистіли кулі. Обпекло лікоть, потім праву ногу.

Але ось він біля старого млина. Біля неї дорога повертає праворуч. Звідси до села Кашино кілометра три, не менше. Не встигнеш добігти. А що, якщо спробувати затримати німців?

Притримуючи здоровою рукою прострелений лікоть, кульгаючи, Льоня кинувся до партизанської землянки. Там, недалеко від розваленої млина, був захований кулемет. Льоня підтягнув його до вузького вікна…

Гарячково застукав “максим”. Головний машина гітлерівців зупинилася і спалахнула яскравим факелом. Але незабаром німці схаменулися і кинулися до землянки. Кулеметна черга тут же притиснула фашистів до землі.

Близько години вів бій десятирічний розвідник Льоня Анкинович.

– Здавайся, партизан! – кричали гітлерівці, коли замовкли постріли.

– Піонери не здаються! – шепотів хлопчик і ще міцніше стискав рукоятку кулемета.

Несподівано “максим” замовк. Скінчилися патрони. А фашисти підходять все ближче і ближче.

– Ні, гади, все одно не пройдете! – крикнув відважний партизан і кинув одну за одною кілька гранат.

І ось в руках у Ліні Анкиновича остання граната. Хлопчисько висмикнув кільце і вискочив з землянки.

Фашисти кинулися назустріч. Вони вирішили, що партизан йде здаватися. Але тут Льоня махнув рукою. Пролунав оглушливий вибух…

Піонер не загинув. Вранці партизани з бригади Костянтина Заслонова знайшли важко пораненого хлопчика і відправили в партизанський госпіталь. Чотири місяці лікарі боролися за життя юного героя. І він вижив!

За цей подвиг Указом Президії Верховної Ради СРСР Льоня Анкинович був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Виписавшись із госпіталю, відважний партизан повернувся в свій загін.

Закінчилася війна. Леоніда Анкиновича направили в льотне училище. Незабаром колишній партизан став військовим льотчиком-винищувачем.

У 1956 році Леонід після демобілізації повернувся в рідне місто Оршу.

Автор: Ст. Смеречинский