Розповіді дитячих письменників, Ігор Востряков
Ми проходили прикметник. Пояснень Поліни Іванівни я не слухав і весь урок читав книгу «Вершник без голови». На наступний день Поліна Іванівна, як навмисне, викликала мене до дошки, де вже був написаний текст, і продиктувала всьому класу:
“За грибами
Три друга пішли (якийсь) ліс (якими) грибами. У (якогось) Міші була (якась) кошик, а у (якогось) Коли і в (якогось) Вані (якісь) лукошки. Вони збирали (якісь) гриби і перегукувалися (якими) голосами. Раптом (якийсь) небо потемніло і пішов (якийсь) дощ. Міша, Коля і Ваня сховалися під (яким) деревом.”
– А тепер, хлопці,— сказала Поліна Іванівна,— придумайте потрібні за змістом прикметники і поставте їх на місце пропущених слів. Це стосується і тебе, Синиця!
Я зробив вигляд, що посилено думаю, а сам з надією поглядав на Ваську. Васько щось написав на папірці і кинув її мені. Поліна Іванівна сиділа до мене спиною і писала. Я розгорнув папірець і став по порядку швиденько вставляти Васькины прикметники в пропозиції. Я так поспішав, що навіть рука заныла від напруги. Нарешті я переписав останнім прикметник і сказав: «Все!» Коли я сказав: «Все!», хлопці підняли голови від зошитів — й клас вибухнув. Я ніколи не чув, щоб так сміялися.
Поліна Іванівна дуже розсердилася і, суворо глянувши на мене, сказала:
– Ну що ж, Синиця, якщо ти вважаєш, що всі прикметники на місці, то прочитай нам, що ж ти написав.
І я став читати:
“За грибами
Три друга пішли в клишоногий ліс за розлогими грибами. У блакитного Міші була невмивана кошик, а у раннього Колі та довгастого Вані незнайомі лукошки. Вони збирали щасливі гриби і перегукувалися квадратними голосами. Раптом перше небо потемніло і пішов вчорашній дощ. Міша, Коля і Ваня сховалися під життєрадісним деревом.
– Тепер тобі зрозуміло, Синиця,— сказала Поліна Іванівна,— що, навіть списуючи готове, потрібно думати і самому?
Я сказав:
– Зрозуміло!
Але як Поліна Іванівна дізналася, що я списував, цього я так і не зрозумів.
Автор: Ігор Востряков