Андрій Черцов
Черцов та юнга Лялін 1945 рік
Бойові катери
Два капітана. Андрій Черцов і Валерій Лялін на святкуванні 50-річчя визволення Новоросійська.
Навантаження на катер
Андрій Черцов і Валерій Лялін
До вересня 1943 року, коли наші війська готувалися до розгрому противника на Таманському півострові, гітлерівці створили в районі Новоросійська потужний оборонний рубіж, що отримав назву Блакитна лінія. Фашисти вважали його неприступним. Ось тоді-то і народилася у командування 18-ю армією і Чорноморським флотом задум висадки морського десанту в самий центр ворожої оборони – Новоросійський порт.
У той час руїни міста та узбережжя навколо Цемеської бухти представляли собою суцільний укріплений район. Підходи до порту прострілювалися багатошаровим артилерійським і мінометним вогнем, берег був оперезаний дротовими загородженнями і захищений мінними полями. Тому необхідно було увірватися всередину порту і висадити десантників прямо на напівзруйновані моли і причали, хоча і на них противник встановив численні, добре захищені вогневі точки.
Перший кидок десанту, перед якими ставилося завдання захопити ділянки для висадки основних сил і знищити поблизу них вогневі точки і загородження, було вирішено провести з торпедних катерів, як найбільш швидкохідних і здатних на великій швидкості подолати обстрілом ділянки. Одним з таких катерів був і ТКА-93, яким командував лейтенант А.с Черцов.
В екіпажі цього катера був тринадцятирічний юнга Ст. Лялін. До цього часу він вже непогано вивчив пристрій катери, підготовку до роботи та запуск двигунів. У морі його брали тільки у тих випадках, коли катер виконував відносно безпечні завдання. Зараз же катера належало йти на серйозне і небезпечне діло. Тому, як не просив юнга командира взяти його в похід, Черцов категорично відмовив йому.
У ніч на 11 вересня ТКА-93 разом з іншими катерами увірвався в захоплену ворогом бухту. Під шквальним вогнем він вистрілив торпеди з розташованим на причалі вогневим точкам. Потужним вибухом деякі з них були буквально зметені у воду. Що залишилися в живих гітлерівцям бив з кулемета боцман катери старшина 2-ї статті І. Панін. І хоча над катером свистіли кулі і осколки снарядів, Черцов впевнено підійшов до наміченого місця і висадив десантників першого кидка.
Побачивши, що вони почали просуватися в глиб порту, він розгорнув катер і, як це було передбачено планом, повним ходом вийшов з бухти і помчав у Геленджик за другою партією десанту. Прийнявши на борт двадцять п’ять чоловік і зануривши кілька десятків ящиків з патронами та гранатами, командир повів човен назад. Коли ТКА-93 підійшов до порту, почало світати. До того ж противник підтягнув до порту артилерію, міномети та їх вогнем створив майже суцільну вогняну завісу. Не зволікаючи, кидаючи катер з боку в бік, змінюючи швидкість, Черцов пішов на прорив. І майже відразу в катер потрапив снаряд, осколками якого вивів з ладу один мотор. Швидкість катера зменшилася… І в цей час командир побачив юнгу. Виявилося, що, коли катер брав другу групу десантників, Валерій разом з ними прослизнув на корабель. Відчувши удар снаряда по катеру і зниження швидкості, він залишив свій притулок, в якому просидів весь час переходу з Геленджика.
Перекрикуючи гуркіт стрільби і рев працює на граничних обертах другого мотора, Черцов наказав юнге спуститися в моторний відсік і передав туди, щоб його посадили на палубу між моторами. Це було зараз найбільш безпечне місце. Катер вже входив в порт, коли по його корпусу залопотіли осколки розірвалися снарядів поруч. На цей раз з’явилися поранені. Мляво повис на огородженні турелі кулемета боцман Панін, впав, затискаючи рану рукою, стояв у рубці поруч з командиром механік катери головний старшина Н. Ченчик. Через мить обм’як і навалився на штурвал поранений Черцов. Почали падати обороти працюючого мотора.
Знову поруч з бортом вибухнуло кілька мін, випущених з багатостовбурні міномета. Мотор заглох… Катер мляво захитався на розходяться від вибухів хвилях, продовжуючи повільно по інерції рухатися до захисного молу. “Дійде чи ні? “– думав, ледве не зомліваючи від болю і втрати крові, Черцов. Минула хвилина, дві чи п’ять?.. І раптом він почув з відкритого в моторний відсік люка хлоп’ячий голос:
– Товаришу командир! Полагодили правий мотор! Дозвольте заводити?…
– Давай, юнга, – майже прошепотів Черцов.
Пролунав хлопок з вихлопної труби, і катер затремтів від роботи мотора. Черцов включив швидкість. Катер потроху набирав хід. Незабаром він вдарився об щось днищем і зупинився. Десантники зістрибнули у воду і, піднімаючи над головами автомати, ящики з патронами і гранатами, рушили до берега.
А в цей час мотористи матроси Н. Кузнєцов і В. Шаманський, стоячи по коліно у воді, латали проломи в моторному відсіку. Коли на катері не залишилося ні одного десантника, Черцов дав задній хід. Полегшений катер зійшов з мілини. Черцов розгорнув його, прагнучи швидше відійти від берега. У цей час поряд з катером пролунав вибух, Черцова сильно вдарило в спину, і він упав поруч зі штурвалом, втративши свідомість. Підкоряючись перерозподілу при падінні командира керма, катер почав описувати циркуляцію, а навколо нього вставали сплески від вибухів снарядів і мін, прорізали повітря кулі, посвистывали осколки. Швидкість падала. Відчуваючи недобре, поранений Кузнєцов, борючись з надходила в моторний відсік водою, крикнув Ляліну:
– Юнга, швидко в рубку, подивися, що там!
Валерій вибрався з моторного відсіку, перебрався через покручену вибухами обшивку огорожі і втиснувся в рубку. Тут він побачив лежать в крові командира катера і механіка. Юнга потягнувся до штурвала. Вставши на ящик з боцманским майном, він побачив у вітрове скло і захисний мовляв, від якого вони тільки що відійшли, і освітлювану вибухами і прожекторами бухту, і сполохи стрільби на березі. Побачив розкиданий вибухом ніс катери і мовчали кулемети. Катер здавався мертвим… Валерій стиснув обома руками штурвал і, напружуючись усім тілом, почав його крутити, прагнучи припинити циркуляцію і лягти на курс в море. Полузалитый водою катер з працею підпорядковувався дитячим рукам. І все ж юнге вдалося відвести від берега катер.
В море качка посилилася. Через пробоїну в носі захльостувала вода. Катер кренило. У носовий відсік кинувся радист матрос Ст. Поліч, прагнучи бодай чимось закрити пробоїну. Але вода продовжувала заливати катер. Все важче, з надривами працював мотор, поступово падали його оберти. Руки Валерія тремтіли від утоми. Керувати катером ставало все важче. Коли попереду показався мис, за яким був вхід в Геленджикскую бухту, з моторного відсіку висунувся Кузнєцов і хрипко видихнув:
– Давай, юнга, прав до берега, мотор заливає, не дійдемо!
Лялін і сам відчував, що катер все глибше сідає у воду, що ось-ось він може піти на дно. І він послав його до найближчого миску.
Двигун зупинився, коли берег був зовсім поруч. Через кілька хвилин хвилями прибою катер викинуло на кам’янисту мілину. В рубку протиснувся Поліч і зі словами “Ну все, здається, дійшли!” кинувся до який лежав без свідомості командиру. З моторного відсіку виліз Шаманський, допомагаючи вибратися на палубу Кузнєцову. Залишивши штурвал, Валерій став трясти за плечі Черцова.
– Де ми? – запитав прокинувся командир.
– Поруч з базою, товаришу командир, все в порядку, – відповів Поліч.
– Хто вивів катер з-під вогню?
– Він, товариш командир, Валерій! – Поліч обернувся до Ляліну і покликав його. Побачивши юнгом, Черцов спробував посміхнутися і тихо промовив:
– Спасибі, тринадцятирічний капітан!
