Олександр Чеченський – герой Вітчизняної війни 1812 року
А. Чеченський після війни
Денис Давидов
В історії Кавказької війни було чимало випадків, коли взяті в полон чеченські діти потрапляли на виховання в знатні російські родини і, отримавши гарну освіту, досягали видатних успіхів на тому чи іншому терені.
Саме такого роду доля була уготована і герою Вітчизняної війни 1812 року Олександру Чеченському (справжнє ім’я – Алі).
Хлопчиком він був полонений під час одного з набігів царських військ на родове село імама (шейха) Мансура – Алди.
Мати, Рахимат, перша на селі красуня, померла ще при пологах його. Батько, Алхазур, поліг у бою з військами, що зайняли аул.
Як це не дивно звучить, йому пощастило, що його взяв на виховання шістнадцятирічний поручник Микола Миколайович Раєвський. Саме про Раевском Наполеон Бонапарт скаже: «З таких генералів роблять маршалів».
Раєвський дав родичам Алі слово зробити все для його виховання.
Підлітка охрестили Олександром Миколайовичем Чеченським. Він ріс в Кам’янці на Україні у матері Миколи Раєвського Катерини Миколаївни. Хлопчик отримав прекрасну освіту: закінчив Московський університет. Потім почалася його військова кар’єра.
Олександр Миколайович Чеченський під впливом свого опікуна став військовим і досяг у цій справі видатних успіхів. Про його біографії відомо дуже мало, і тільки завдяки записів у щоденнику відомого поета і героя війни з Наполеоном Дениса Давидова, а також за мемуарами його опікуна Н.Н, Раєвського, ми можемо по крупицях відновити картину його біографії як вже сформувався російського офіцера.
Службу він починає (з 1794 р .) в чині вахмістра в Кизлярі в Нижегородському драгунському полку, де командиром був його прийомний батько. Брав участь в експедиціях проти персів на Каспії і турків-османів у Причорномор’ї.
У 24 роки Олександр стає підпоручиком. В1805 році Чеченського переводять в Гродненський гусарський полк, де він командує полуэскадроном.
У 1805-1807 роках зі своїм полуэскадроном Олександр Чеченський бере участь у боях з наполеонівськими військами під Мышеницами, Гутштадтом, Аккендорфом, а також у вигнанні ворога за річку Посаржу. За хоробрість у битві під містом Прейсіш-Ейлау Чеченський нагороджений орденом Георгія 4-го ступеня з бантом.
Такий же орден за ці бої отримав і генерал П. І. Багратіон.
У Храмі Христа Спасителя, спорудженому за Олександра ІІІ, в честь порятунку Вітчизни в 1812 році, на стіні № 16, серед імен інших героїв було викарбовано ім’я ротмістра А. Н.Чеченського — як удостоєний ордена Святого Георгія IV ступеня.
Мужність Чеченського під Гутштадтом відзначається золотим Георгіївською зброєю – шаблею з написом «За хоробрість».
До початку війни з Наполеоном він вже був у званні підполковника. В особистому щоденнику Дениса Давидова, героя партизанської війни, легенди російської боротьби з Наполеоном, дається особиста характеристика якостей Олександра Чеченського: «Він міг бути тільки другом або ворогом, середини у нього не було. Правда, характером він був добрим, великодушним, хоча ніс був орлиний, грізний вигляд, і сам виходець із Чечні».
У 1812 році загін А. Чеченського у складі кавалерійського корпусу отамана Платова брав участь у знаменитій Бородінській битві.
А. Чеченський зі своїм загоном пройшов з боями від Смоленська до Польщі.
У 1813 році легендарні Давидов і Чеченський зі своїми вірними полицями гусар і козаків брали участь у розгромі саксонців при Каліші і з передовими загонами взяли передмісті міста Дрездена. На початку березня Чеченський з невеликим загоном осадив Дрезден. Місто було здано йому без бою. 9 березня 1813 року полковник Денис Давидов доповідав генерал-майору Ланскому: «Вчорашнього числа я зробив сильну рекогносцировку в околицях міста Дрездена. Чеченський, предводительствовавший Бузьким полком, з відомою його хоробрістю атакував ворога і гнав його до міста, і увігнав за палисады». В іншому рапорті Д. Давидов доносив: «Вчорашнього числа я зробив посилений огляд міста Дрездена. Ротмістр Чеченський, командуючий 1-им Бузьким полком, відзначився, це його звичка». У Рейхенбаума полк Чеченського розгромив загін французів, захопивши в полон підполковника, двох нижніх офіцерських чинів, близько сотні рядових, полковий прапор і знищив понад 150 солдатів противника. У 1813 році Чеченський бере участь у боях під містами Бауцен і Люцин. Новий командувач армією Барклай-де-Толлі, який змінив померлого в сілезькому містечку Бунцлау Кутузова, присвоює А. Чеченському за хоробрість і мужність чин полковника. За успішні дії його переводять командиром в лейб-гвардії гусарський полк. Полк цей без втрат захоплює місто Оснабрюк, а потім відрізняється в боях за міста Деліч і Толх.
Олександр Чеченський зі своїм полком бере участь і в історичній «битві народів» під Лейпцигом. Після цього за наказом командувача гусарський полк Чеченського відправляється в Нідерланди. Там він, об’єднаний в провінції Північний Брабант з трьома козацькими полками, штурмом бере фортецю Марення. Слідом за цим Олександр Чеченський шляхом переговорів, без бою займає з полком сильно укріплену фортецю Виллемштадт. У 1814 році Чеченський бореться за взяття французького міста Суассон. Під містом Ліон полк Олександра бере участь у битві з переважаючими силами французів. Тут 14-тисячна армія під командуванням графа Воронцова рятувала союзні австрійські війська від 70-тисячної армії Наполеона. На другу ніч битви російська кавалерія перекинула і погнала піхоту французів. Чеченський був поранений в руку і ногу, але поле бою не покинув. За цей бій Олександр Чеченський був нагороджений орденом св. Анни з діамантами. За участь у взятті Парижа Олександр Чеченський був нагороджений срібними медалями «За вступ в Париж» і «В пам’ять 1812 року».
Після падіння Парижа полковник Чеченський у свиті царя, поряд з генералами Миколою Раєвським і Денисом Давидовим бере участь в урочистій ході та параді переможців на Єлисейських полях.
Після військової компанії, яка тріумфально закінчилася у Парижі, Олександр Чеченський був нагороджений орденами Святого Володимира ІІ ступеня та Святої Анни II ступеня з алмазами. В цей час Олександр Чеченський служив в лейб-гвардії гусарському полку – найпрестижнішому полку російської армії.
Після повернення з Франції в жовтні 1814 року його полк розмістився на постійні квартири в Царському Селі під Петербургом. Передбачається, що саме тут могла відбутися зустріч Олександра Чеченського та Олександра Пушкіна. Відомо, що Олександру Сергійовичу дуже сподобалися місця в його володіннях.
У листуванні А. С. Пушкіна з його сусідкою П. А. Осипової, є лист, де повідомляється, що ділянка землі, який хотів би придбати Пушкін, перебувати в селі Савкино, господарем якого є Олександр Миколайович Чеченський. Але відомо, що дана покупка не відбулася.
Настав довгоочікуваний мир. Олександр одружується на дочці дійсного статського радника Катерині Бичкової. У них було шестеро дітей: Софія, Олександра, Микола, Віра, Надія, Катерина.
В чеченський народ є перекази, що на військовому огляді він був представлений імператору, і той помітив, що навіть азіатський, виявляється, може бути хорошим російським офіцером, на що Олександр Чеченський відповів, що якби це було сказано, ким-небудь іншим, то дуелі йому не уникнути. Обурений зухвалою поведінкою Олександра Чеченського, імператор відправив його у відставку. Можливо, це лише легенда.
У 1822 році його роблять у генерал-майори по кавалерії (з призначенням стояти при начальнику 2-ї гусарської дивізії). Він служить ще два роки, поки підірване військовими походами здоров’я не змушує його звільнитися.
У грудні 1825 року генерал А. Чеченський брав участь у церемонії зведення на царювання Миколи I.
До своєї честі Олександр Чеченський не прийшовся до двору. У нього не було нагород і милостей, крім тих, які він заслужив кров’ю, захищаючи Вітчизну.
Відомо, що помер він у чині генерал-майора у січні 1834 року.
