Жінки, які кували Перемогу

469


Женщины, ковавшие Победу
Женщины, ковавшие Победу

Кажуть, війна – не жіноча справа. Але в роки Великої Вітчизняної війни на тендітні плечі радянських жінок і зовсім юних дівчат лягли нелегкі випробування. І вони з честю витримали і важкі фізичні навантаження, працюючи в тилу і найстрашніші хвилини на фронті, борючись пліч-о-пліч з чоловіками.

Близько 800 тисяч жінок воювали з фашистами. Вони служили в різних військах: медсестрами в госпіталях, зв’язківцями в підрозділах зв’язку, летчицами, снайперами, зенитчицами, разведчицами. Їх подвиги увійшли в історію і залишилися в пам’яті нащадків назавжди.

Медсестри, лікарі і саниструкторы…

Величезним був внесок у Перемогу жінок-медичних працівників. Хірурги оперували поранених бійців, медсестри, виносили поранених з поля бою – десятки тисяч жінок героїнь, яким зобов’язані життям мільйони радянських солдат і офіцерів.

А скільки медсестер виносили на своїх тендітних плечах важко поранених прямо з поля бою, ризикуючи власним життям! Багато були удостоєні високих державних нагород.

Санінструктор Кащеєва Віра Сергіївна отримала перше своє бойове хрещення у 1942 р. під Сталінградом. Вона у складі 120-го стрілецького полку 39 гвардійської стрілецької дивізії вела оборонні бої в районі легендарного заводу «Червоний Жовтень». Щодня полку доводилося відбивати до 20 атак противника. Втрати були значними, і на передових позиціях завжди перебувала санінструктор Віра Кащеєва. За мужність і відвагу, проявлені в боях під Сталінградом і Харковом, вона була нагороджена орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу» і «Бойові заслуги». Міжнародний Комітет Червоного Хреста нагородив її медаллю Флоренс Найтінгейл.

Також, у боях під Сталінградом відзначилася безстрашністю і героїзмом медсестра Валерія Йосипівна Гнаровская. За період наступальних боїв Гнаровская врятувала життя понад 300 поранених. Нагороджена медаллю Золота Зірка Героя Радянського Союзу (2 червня 1944, посмертно), Орден Леніна (2 червня 1944, посмертно), Медаль «За відвагу» (1942).

Маресева Зінаїда Іванівнана початку Великої Вітчизняної війни закінчила короткострокові курси медичних сестер. Наприкінці листопада 1942 року вона добровільно пішла на фронт. Звання Героя Радянського Союзу Зінаїді Іванівні Маресевой присвоєно посмертно 22 лютого 1944 року за відвагу і мужність, проявлені при форсуванні річки Сіверський Донець. За дві доби Маресева разом з санітаром Бузикановим винесла з поля бою 64 поранених, 52 з них, з особистою зброєю, евакуювала через річку. Нагороджена Орденом Червоної Зірки (1943), медаль «За бойові заслуги» (1943), Медаль «За оборону Сталінграда». Ім’я Маресевой присвоєно одній з вулиць у Волгограді.

Танкистки…

У лавах радянських військ боролися і жінки-танкистки. Так, у боях під Курськом і Орлом відзначилися танкистки Е. А. Петлюк, Т. В. Потаніна, В. П. Безрукова, О. Д. Паршонок-Сотникова, А. Самусенко і багато інших.

Танкістка 231-го танкового полку прориву Ольга Паршонок за завданням командування, ризикуючи життям, тричі переправляла розвідників через лінію фронту.

В боях за Київ механік-водій Катерина Петлюк тричі водила свій танк в атаку і винищила понад 400 гітлерівців. А коли його танк був підбитий, безстрашна танкістка вискочила з танка і з пістолета застрелила ще трьох фашистів.

В бою під Барановичами танк Віри Безрукової потрапив у болото. Гітлерівці вирішили захопити його, пригнали тягач. Але як тільки вони витягли танк, Безрукова завела мотор і тягача опинився на буксирі її машини. З ним і прибула вона в свою частину. За це відважна танкістка була нагороджена орденом Червоного Прапора.

У роки Великої Вітчизняної війни Олександра Митрофанівна Ращупкіна повторила вчинок легендарної “кавалерист-дівиці” Надії Дуровой, яка в 1806 році під чоловічим ім’ям вступила на військову службу, а потім боролася з армією Наполеона. Олександру Ращупкину не взяли на фронт у військкоматі. У 1942-му, коротко постригшись, в чоловічому одязі Шура знову прийшла до військкомату і, скориставшись панувала там плутаниною з документами, все ж записалася на фронт під ім’ям Олександра Ращупкіна.

У Підмосков’ї Олександра-Олександр закінчила курси шоферів, а потім, вже під Сталінградом, двомісячні курси механіків-водіїв танка. Воювала дівчина у складі 62-ї армії генерала Чуйкова. Дивно, але майже три роки ні екіпаж танка, на якому билася Ращупкіна, ні інші однополчани не підозрювали, що під виглядом “Сашка-шибеника” ховається жінка. Таємниця відкрилася тільки в лютому 1945 року, коли танкісти вели бої вже на території Польщі. Під час одного з них танк Ращупкіної натрапив на засідку, був підбитий і Олександра отримала важке поранення.

Снайпери, автоматчицы і кулеметниці…

Чимало жінок було і в стрілецьких частинах: автоматчицы, кулеметниці, минометчицы, розвідниці. Десятки загарбників, які рвалися до Сталінграда, винищила автоматчица Ніна Королева. Безстрашність і мужність дівчини-добровольця захоплювали навіть гвардійців Сталінградського фронту. Одного разу під час бою Ніна помітила, що на шляху наступав взводу діє ворожий кулемет. Дівчина кинулася вперед і прикладом свого автомата знищила весь розрахунок вогневої точки противника. Сміливий подвиг автоматчицы розчистив шлях до настання взвод. На жаль, в цьому бою Ніна Королева поранило осколком гранати і вийшла з ладу.

Розвідниці…

Великий внесок у боротьбу з окупантами внесли жінки та дівчата, що працювали в розвідці партизанських формувань. Нелегкою була ця робота, пов’язана з неймовірними труднощами і повсякденним ризиком для життя. Розвідниці Женя Луговська і Валя Надолбных були кращими разведчицами курських партизан. У вересні 1942 р., йдучи на виконання бойового завдання – здійснювати диверсії на залізничній лінії, вони були схоплені поліцаями. Їх посадили в комору, але, на щастя, міни, заховані в буханці хліба, не виявили. Вночі дівчата виламали підлогу комори, пробралися на залізничну лінію і замінували її, успішно впоравшись зі своїм завданням.

Льотчиці…

І звичайно, не можна не згадати про подвиг наших жінок-льотчиць. Льотчиці 46-го гвардійського нічного легкобомбардировочного авіаполку пройшли в роки війни славний бойовий шлях від гір Кавказу до фашистської Німеччини. 23672 рази піднімалися в небо екіпажі полку, вони скинули на ворога майже три мільйони кілограмів бомб! У складі 46-го гвардійського легкобомбардировочного авіаполку не було чоловіків, всі його воїни – від льотчиків і штурманів до техніків – були жінки. Вчорашні студентки, вихованки аероклубів, робітниці фабрик і заводів. Юні, тендітні вони за покликом серця стали солдатами і з честю пройшли нелегкою дорогою війни до великого Дня Перемоги. 23 з них удостоїлися звання героя Радянського Союзу. Серед них Марина Раскова, Віра Білик, Тетяна Макарова, Євгенія Руднєва, Марина Чечнева, Ольга Санфирова, Марина Смірнова, Надія Попова. Літали дівчата на тихохідних навчальних літаках конструкції – 2, яких називали “кукурузниками” або “етажерками”. Ні ворожі винищувачі, ні зенітний вогонь не могли зупинити їх політ до цілі. Наші маленькі ЗА-2 не давали спокою німцям. У будь-яку погоду вони з’являлися над ворожими позиціями на малих висотах і бомбили їх. Дев’яти льотчицям присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Понад 250 дівчат нагороджені медалями. Мужність і відвагу наших льотчиць оцінили і німці: фашисти назвали їх «нічні відьми», відчуваючи перед ними майже забобонний страх. За кожну збиту “етажерку” німецьке командування присуджувало своїм асам найвищу нагороду – “залізний хрест”.

Хлібороби і ковалі…

Багато зробили для наближення Великої Перемоги і жінки, які працювали в тилу. Вже в перші дні війни вони замінили пішли на фронт чоловіків і братів, взяли в свої руки виробництво воєнного спорядження, забезпечували фронт не тільки військовою технікою, але і консервами, хлібом, обмундируванням. Вони працювали навіть на вугільних шахтах і шкідливих рудниках, працювали в кузнях, металургійних комбінатах, прокладали залізниці. Жінки в тилу стали бойовим резервом армії. Робочий день тривав по 10 – 12 годин, про вихідні і не згадували. Просте російське слово «треба» раптом набуло глибокий сенс. З нього починався тепер всякий розмова.

Так, у війни не жіноче обличчя. Але загроза, що нависла над нашою країною, і над усім світом у 1941 р., показала незламну силу духу і героїзм радянських жінок.