Розповіді дитячих письменників, Сергій Георгієв
Коли тато повернувся з роботи, вигляд у Санька був дуже загадковий. Немов Санька один знав щось таке, про що ніхто й не здогадувався.
– Що в житті новенького, сину? – весело запитав тато.
– Та знаєш, тату, у нас тут у дворі один хлопчик впав у калюжу… А більше й нічого, – подумавши, відповів Санька.
– Впав у калюжу? – здивувався тато. – Дійсно, подія! Не кожен день у нашому дворі хлопчики в калюжі падають!
– От і я кажу… – зітхнув Сашко. – Тільки ти, тату, не хвилюйся. Хлопчик цей навіть майже наскрізь і не промок, так що не простудитися і не захворіє…
Папа зняв піджак, повісив його на спинку стільця і хотів було влаштуватися в кріслі зі свіжою газетою, але передумав.
– Що, цей хлопчик … ну, який впав у калюжу… За ним що ж, хтось гнався? – дивлячись Саньку прямо в очі, запитав тато. – Люта сторожова собака? Або дика мавпа втекла із зоопарку?
– Ніяка і не горила! – махнув рукою Сашко. – Навіть і не собака! Ніхто за ним не гнався!
– Напевно, він просто не помітив калюжі? – уточнив тато.
– Як це – не помітив?! – замотав головою Санька. – Дуже навіть помітив! Він стояв на березі й дивився вдалину!
– На березі калюжі, – кивнув головою тато.
– Спочатку на двох ногах стояв, як капітан далекого плавання, – пояснив Сашко. – Потім на одній нозі.
– Це не хлопчик, а просто лелека, – розвів руками батько. – Або чапля. – Ну ось, стояв цей хлопчик на одній нозі, стояв – так і гепнувся! Прямо в калюжу! – закінчив Санька.
– Ні, не чапля, порося якийсь…– зітхнув тато.
– Зовсім ніякий я не порося! Не порося я! – ображено заперечив Санька. – Всі вже висохло!
Автор: Сергій Георгієв
