Останні дослідження підтверджують, що деякі форми життя, включно з певним типом моху, можуть протистояти суворим умовам космосу. Це відкриття розширює наше розуміння стійкості життя та піднімає інтригуючі питання про можливість існування життя за межами Землі.
Несподівана життєва сила моху
Вчені з Університету Хоккайдо в Японії у співпраці з міжнародними колегами опублікували результати в iScience, в яких детально описано виживання моху Physcomitrium patens у змодельованих і реальних космічних умовах. Широко поширений у помірних регіонах Європи, Північної Америки та Східної Азії, цей мох виявляє чудову стійкість до екстремальних температур, ультрафіолетового випромінювання та вакуумних умов — усі вони становлять серйозну загрозу для життя на землі.
Дослідження порівнювало стійкість трьох стадій життєвого циклу моху: протонеми (молода стадія), клітин розплоду (клітин, що реагують на стрес) і репродуктивних спор. Спори постійно демонстрували найвищий рівень виживання, перевершуючи очікування як у лабораторних умовах, так і в реальному експерименті на Міжнародній космічній станції (МКС).
Тест на виживання в космосі: зіткнення з МКС
З березня по грудень 2022 року спори моху були розміщені на зовнішній платформі МКС, де вони піддавалися повному спектру суворих космічних умов. Після повернення на Землю понад 80% спор успішно проростають при вирощуванні в чашці Петрі, підтверджуючи їх здатність витримувати тривале перебування в космосі.
Незважаючи на високу швидкість проростання, дослідження відзначило невелике уповільнення зростання порівняно з контрольними зразками, вирощеними на Землі, що свідчить про те, що космічні умови дійсно впливають на біологічні процеси. Механізм, що лежить в основі цього виживання, залишається невідомим.
Чому це важливо?
Здатність спор моху — та інших організмів, таких як тихоходки та деякі квіткові рослини — виживати в космосі — це більше, ніж просто наукова цікавість. Це ставить під сумнів припущення про межі життя та дає розуміння потенційних стратегій підтримки біологічних систем у позаземних середовищах.
Зараз дослідники вивчають генетичні фактори, які сприяють цій стійкості, зокрема роль стійкості до ультрафіолету та механізми відновлення ДНК. Якщо ми зможемо зрозуміти, як життя адаптується до цих екстремальних умов, це може відкрити можливість розширення людських поселень за межі Землі.
Це відкриття підтверджує, що земне життя може не бути прив’язаним до Землі, відкриваючи двері для майбутнього дослідження космосу та потенційної колонізації.
