Розповіді дитячих письменників
Зліпили хлопці сніговика. Вставили йому замість очей камінчики, волосся зробили з ялинових гілок, рот прокреслили. А ніс? Йому належить бути з морквини. Але йти додому за морквиною було лінь, замість неї просто встромили в обличчя сніговика паличку. Потім хтось затіяв гру в сніжки, і хлопці зовсім забули про сніговика. Стояв так сніговик і від сорому не знав куди подітися. Адже найбільша гордість будь-якого сніговика – це ніс. А тут – не ніс, а сором один. І ворони літають, каркають – насміхаються. Настав вечір. Сніговик вирішив сам знайти собі ніс.
А куди йти? Ясна річ, в овочевий магазин.
По дорозі він знайшов старе відро, накинув його на голову – в капелюсі вигляд все-таки солідніше. Двірник залишив біля під’їзду мітлу, сніговик та її взяв з собою. Тепер все як треба, за винятком… Він зітхнув і пішов далі.
Прийшов в овочевий магазин, став вибирати морквину. Одна крива, інша занадто маленька, третя занадто товста. А в магазині тепло, на підлозі утворилася калюжа. Прийшла прибиральниця, стала возити ганчіркою під ногами у сніговика, разворчалась. Схопив сніговик якусь морквину і – до дверей. А касирка кричить: «Громадянин з відром на голові! А хто платити буде?» Відібрав охоронець морквину у сніговика і виставив його на вулицю. Стоїть сніговик і не знає, що робити. А тут двірник біжить, кричить: «Ось хто мою мітлу вкрав!»
І тут сніговикові прийшла в голову думка. «Пан двірник, – говорить він йому ввічливо. – Давайте я за вас двір подмету, а ви зі мною за це морквиною розплатитеся!»
Двірник, звичайно ж, відразу погодився. Побіг додому, найкрасивішу морквину вибрав свою, з дачі. Сорт «каротель». Відмив її щіточкою під краном, витер рушником і вручив сніговикові.
А сніговик на наступний день все подвір’я підмів. Тепер вони з двірником новий договір уклали: сніговик двір прибирає, а двірник стежить, щоб сніговика ніхто не зламав. А то є ще такі вандали: як побачать сніговика, так ламати його.
