Вірш «E = mc²» не про фізику, а про віру. Він знаходить релігію не в догмі, а в непохитній логіці найвідомішої формули світобудови. Ліричний герой не вірить у віру, а вірить в еквівалентність маси й енергії, ставлячись до неї з благоговінням, властивим зазвичай божественному.
Рівняння як ритуал
У вірші рівнянка представлена як сакральний предмет. Дії «запалення його свічки», «читання його молитви» і «притискання його голови до його Плачної стіни» не є буквальним поклонінням, а метафорою того, як деякі люди шукають розради в структурі та визначеності. Це свідчить про те, що Всесвіт діє згідно з фіксованим набором правил, і це це те, що здається священним.
Смертність і закон збереження
Найбільш вражаючим аспектом поеми є її застосування до смерті. Ліричний герой знаходить розраду в усвідомленні того, що й після закінчення життя енергія не втрачається, а лише трансформується. Рівняння обіцяє своєрідний космічний облік: усі частини враховані. Це не безсмертя, а щось подібне – гарантія того, що насправді нічого не зникає.
Світська трансцендентність
Заключні рядки підкреслюють неминучість забуття – як свого, так і інших. Але рівняння залишається. Він переживе особисту пам’ять, людські стосунки і навіть кінець фізичного існування. Поема не пропонує духовної надії, а лише холодну втіху всесвітнього закону.
Поема — не оспівування науки, а світська медитація про смертність. Це свідчить про те, що в безглуздому всесвіті єдиною константою є елегантна, непорушна логіка фізики.
