Чуваська легенда Гора Чабырлы

540

Казки народів Росії, Чуваські казки

В сиву незапамятную давнину на берегах Свіяги жив Улып. Тоді там і ліси росли гущі, і дерева були вищі. Трава і та була така, що в ній вершник з конем міг сховатися. Звірі, водившиеся в степах і лісах, теж були більшими. Проте ж більший і сильніший Улыпа-велетня не було нікого.

Одного разу Улып вирішив відпочити після полювання. Зупинився він на березі Волги, витрусив пил з одягу, почав умиватися. Однією рукою він черпав воду з Волги, а по іншій руці, по шиї і по спині вода стікала в Свиягу. Та так багато води натекло, що Свияга розлилася. Захотів Улып прилягти, дивиться — кругом сиро. Тоді він піднявся на гору Пушчу, що височіла між Волгою і Свиягой. Гора була вкрита дрімучим лісом, і, коли на неї ліг велет, йому здалося, що спину то тут, то там коле.

— На якусь колючу траву, чи що, влучив,— пробурчав Улып, піднявся і став висмикувати з коренем дерева.

З цих дерев він зробив собі курінь на березі Свіяги. «Тільки, поки я буду спати в курені,— подумав велетень,— як вода з річки не затопила його». І взяв та й русло, по якому текла Свіяга, повернув у бік гори Пушчи. Поточна до цього місця прямо, річка пішла кружним шляхом.

Покінчивши з цими клопотами, Ульга, нарешті, ліг відпочивати. Як і всі велетні, спав він довго. За цей час розлив на Свіяги скінчився, річка увійшла в своє русло, і в тому місці, де Улып витрушував пил з одягу, глинисті перш берега Свіяги вкрилися товстим шаром чорнозему.

Богатир ще спав, як на нього напали прийшли з південних степів вороги. Оточують велетня, колють списами, секуг мечами.

— То чи погано я вмився — потім особа щипає, то комарі кусають,— бурчить у сні Улып, проводить долонею по обличчю і скидається ворогів, як звичайну мошкару.

Відмахувався він так уві сні раз та два, потім прокинувся, Бачить — з усіх сторін лізуть на нього полчища ворогів.

— Он які це окаянні ґедзі мені спати не дають! — сказав розгніваний велетень.

Піднявся він на весь свій зріст, махнув правою рукою змахнув половину ворожого війська в Кореї, махнув лівою — друга половина в Свіяги виявилася, В одному місці, в долині, якась частина військ вціліла. Так туди розсерджений Улып кинув жменю землі. Ворогів поховала земля, з неї утворилася ціла гора. Гору цю потім назвали горою Чабырлы. Вона й донині видно здалеку.