Валя Зенкіна

686

Велика Вітчизняна війна

Валя Зенкина
Валя Зенкина
Валя Зенкина
Валя Зенкина
Валентина Іванівна Зенкіна на зустрічі з героями – учасниками оборони Брестської фортеці. Через 30 років після початку Великої Вітчизняної війни…. 22 червня 1971 року

Батько Валі, Іван Іванович Зенкін, був старшиною 333-го стрілецького полку, розквартированого в самому центрі Брестської фортеці. У травні 1941 року дівчинка відсвяткувала своє четырнадцатилетие, а 10 червня, радісна, схвильована, показала мамі похвальну грамоту за сьомий клас.

Минуло близько двох тижнів. Був теплий вечір. Валя сиділа вдома, читала і не помітила, як заснула з книжкою в руках. Дівчинка прокинулася від страшного гуркоту. Брестська фортеця першою прийняла на себе удар ворога у війні. Горіли казарми 333-го полку. Вогняні язики лизали телеграфні стовпи, як свічки, палали дерева. Батько, поспіхом одягнувшись, міцно обійняв матір, поцілував Валю і вибіг з кімнати. Вже в дверях крикнув:

– Зараз же в підвали!.. Війна!..

Він був солдат, і його місце серед бійців, захисників фортеці. Більше Валя вже ніколи не бачила батька. Він загинув героєм, як багато захисники Брестської фортеці.

Опівдні з групою жінок і дітей Валя та її матір потрапили в полон. Фашистські солдати погнали їх на берег річки Муховец. Одна поранена жінка впала на землю, і товстий фельдфебель почав бити її прикладом гвинтівки.

— Не бийте її, вона ж поранена!— раптом закричала Валя Зенкіна вирвавшись з рук матері.

Фельдфебель-фашист, скрутивши дівчинці руки, щось закричав, показуючи рукою на Брестську фортецю. Але Валя не зрозуміла його. Тоді заговорив перекладач:

— Пане фельдфебель повинен застрелити тебе, але він дарує тобі життя. За це ти підеш у фортецю і скажеш радянським солдатам, щоб вони здавались. Негайно! Якщо ж ні, то всі будуть знищені…

Фашисти повели дівчинку до воріт, штовхнули в плечі, і Валя опинилася у дворі фортеці серед грізного вихору вогню, вибухів мін та гранат, під зливою куль. Дівчинку побачили захисники фортеці.

— Припинити вогонь! — закричав командир. Прикордонники витягли Валю в підвал. Вона довго не могла відповідати на питання, тільки дивилася на бійців і плакала від хвилювання і радості. Потім розповіла про матір, про те, як гнали маленьких дітей по березі Муховця, про пораненій жінці, Яку бив прикладом німець, про ультиматум фашистів.

— Не здавайтеся! — благала Валя.— Вони вбивають, знущаються… І розповіла прикордонникам про звірства фашистів, пояснила, які у них знаряддя, вказала місце їх розташування і залишилася допомагати нашим бійцям.

У важких боях пройшла ніч. Мужність прикордонників змусило Валю забути свій страх. Вона підійшла до командира.

— Товариш лейтенант, поранених треба перев’язувати. Дозвольте мені.

— А ти зумієш? Не побоишься? Валя тихо відповіла:

— Ні, я не буду боятися.

Незабаром я побачив Валю, коли забіг в госпіталь провідати своїх товаришів. Разом з жінками піонерка доглядала за пораненими. Всі її любили й оберігали, як могли. Та не було серед нас людини, яка б не ділився останнім шматком солдатського цукру з Валею — нашої маленької санітаркою.

На сьомий день війни я був поранений, і товариші віднесли мене в напівзруйнований підвал-госпіталь. І знову я зустрівся з Валею. Пам’ятаю, відкриваю важкі повіки, а переді мною вона — маленька дівчинка. Вона спритно, як доросла, робить перев’язку.

— Дякую, Валя!

А за руїнами стін чутні вигуки озвірілих фашистів: штурмують. До бійниць стали всі, хто міг тримати зброю, навіть жінки. Я спробував встати, але захитався і мало не впав. Тоді Валя підставила мені своє плече:

— Візьміть, я витримаю…

Так і я добрався до бійниці, спираючись на дитяче плече.

З тих пір пройшло багато років. Випадково я довідався, що Валя жила в місті Пінську, була нагороджена орденом Червоної Зірки. Вона — мати двох дітей. І вона вже давно не Валя, а Валентина Іванівна Зенкіна. А для нас, захисників Брестської фортеці, вона назавжди залишиться Валею, Валею-піонеркою…

Валентина Іванівна Зенкіна

До останнього брала участь в обороні Брестської Фортеці, потрапила в полон до фашистів. З полону бігла, надалі боролася проти німецько-фашистських загарбників у партизанському загоні. Дожила до наших днів. Під час війни ця маленька тендітна дівчинка дивувала дорослих своєю безстрашністю і героїзмом у боротьбі за незалежність нашої Батьківщини. За відвагу і мужність, Валя була нагороджена орденом Червоної Зірки.

Автор: С. БОБРЕНОК, учасник оборони Брестської фортеці

Moneyveo [CPS] UA