Сергій Новіков помер 6 червня 2024 року у віці 86 років. Народившись 20 березня 1938 року у Горькому, Росія (нині Нижній Новгород), він залишив по собі кар’єру, яка переосмислила наше розуміння форми простору. Він був російським математиком, чиї роботи в галузі топології були настільки глибокі, що в 1970 році він був удостоєний премії Філдса. Часто званою Нобелівською премією з математики, ця нагорода закріпила за ним статус гіганта у своїй галузі.
Його академічний шлях розпочався у Московському державному університеті, який він закінчив у 1960 році. На цьому він не зупинився. До 1964 він отримав ступінь кандидата наук в Інституті математики ім. В.А. Стеклова у Москві. Наступного року він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук. У 1964 році він вступив на викладацьку роботу до Московського державного університету, що заклало основу для всієї його подальшої кар’єри в галузі досліджень та освіти.
Керівні посади приходили природно. 1975 року він став завідувачем кафедри математики в Інституті теоретичної фізики ім. Л.Д. Ландау. Через вісім років, 1983 року, він очолив Інститут Стеклова. Ці посади дозволили йому впливати як на власні дослідження, а й у напрям розвитку цілих відділів.
Чому Новіков важливий для топології
Що саме він зробив, щоб отримати найвищу нагороду в математиці? Відповідь криється в лініях. Ця концепція передбачає розбиття різноманітностей — складних геометричних просторів — більш дрібні частини, звані листами. Уявіть собі нарізку буханця хліба, за винятком того, що зрізи можуть бути нескінченно складними.
У той час, коли Новіков розпочинав свою роботу, математики не були впевнені, чи існують «замкнуті» аркуші у певних типах різноманіття. Він довів, що є. Зокрема, він продемонстрував існування замкнених аркушів у разі тривимірної сфери. Це була не просто маленька деталь. Це відкрило нові напрями для досліджень та призвело до значних додаткових робіт у цій галузі.
Його внесок не обмежився лише лініями. У 1965 році він довів топологічну інваріантність раціонального класу Понтрягіна диференційованих різноманітностей. Це гучне словосполучення, але має значення. Це означає, що певні властивості цих форм залишаються незмінними, навіть коли форма розтягується чи скручується. Він також із разючими результатами досліджував проблеми когомологій та гомотопій просторів Тома.
«Новіков продемонстрував, що структура математичних об’єктів може бути набагато жорсткішою та передбачуваною, ніж вважалося раніше».
У пізніший період своєї кар’єри він намагався побудувати мости між теоретичною фізикою та сучасною математикою. Він зосередився на солітонах та спектральній теорії. Солітони – це хвилі, що самопідтримуються, що зберігають свою форму. Застосовуючи математичну строгість до цих фізичних явищ, він допоміг поєднати дві дисципліни, які часто здавалися чужими один одному. Він також зробив помітний внесок у алгебраїчну геометрію.
Нагороди та публікації
Премія Вольфа, присуджена у 2005 році, визнала широту його впливу. Він розділив цю нагороду із Григорієм Маргулісом. У цитаті до премії відзначалися його «фундаментальні та новаторські вклади в алгебраїчну та диференціальну топологію з одного боку, та в математичну фізику з іншого».
Він також залишив після себе спадщину підручників, які навчали покоління студентів. Разом із Б.А. Дубровіним та А.Т. Фоменко він опублікував книгу «Сучасна геометрія: методи та додатки» у 1979 році. Англійська
