Казки народів Росії, Балкарські оповіді
У давні часи, коли в ріках не текла вода, а мед і молоко, коли курка ходила в гості до лисиці, а вовк дружив з вівцею, в одному гірському аулі стали пропадати люди.
А жили в цьому аулі три брата. Батько з матір’ю у них теж зникли, і росли вони одні.
Пройшли роки, виросли брати. Старші були тихими та боязливими, ні з ким із сусідів не розмовляли, і ніхто навіть не знав їх по імені. Зате всі в аулі знали і любили молодшого брата за хоробрість і мужність і називали його Темір-Болатом, Темір – значить залізний.
В один з літніх днів вирушили брати на полювання. Піднялися на високу гору і побудували там курінь для ночівлі. Втомилися брати, а тим часом і вечір настав. Вирішили вони відпочити і лягли спати.
Вранці Темір-Болат з середнім братом відправився на полювання, а старшого залишили в курені готувати їжу.
Тільки закінчив він варити обід, як хтось покликав його:
– Гей, ти!
Вийшов старший з братів і побачив перед собою чудовисько: сам з вершок, а борода в сім вершків; він сидів верхи на півні, сідлом йому була жаба, поводами були змії, а замість батога – ящірка.
– Що ж ти стоїш, допоможи мені спішитися! – прошипів Сам-з-вершок.
Злякався старший брат, ні слова не сказав, зняв чудовисько з півня і вніс в курінь. А карлик наказує:
– Ох і зголоднів я, нагодуй-ка мене скоріше!
Що було робити старшому братові? Подав він непроханого гостя котел свіжого м’яса. Не встиг джигіт озирнутися, а гість вже з’їв все, що було подано, та ще залишився незадоволений.
Наказав він джигиту назавтра приготувати побільше їжі.
– Твоє щастя, що нагодував мене, а то забрав би я тебе. А вже якщо хто потрапляє до мене, живим не йде, – сказав карлик сердито, сів на свого півня та й був такий.
Незабаром повернулися з полювання Темір-Болат з середнім братом. Зголодніли вони за день і попросили їсти.
– Не зміг я нічого приготувати, – відповів старший брат, – сильно боліла голова.
Швидко приготував Темір-Болат їжу. Поїли брати і лягли спати.
На наступний день вдома залишився середній брат. Тільки закінчив він варити обід, як з’явився Сам-з-вершок, вимагав їжі, а коли наситився, виїхав на своєму півні.
Повернулися Темір-Болат зі старшим братом і попросили нагодувати їх. Середній брат сказав, що у нього болів живіт – не зміг приготувати обід. Знову Темір-Болат швиденько приготував їжу, але запідозрив щось недобре.
На третій день залишився вдома молодший з братів, Темір-Болат. Тільки він приготував їжу – не встиг ще вогнище згаснути, як з’явилося чудовисько на півні. Не розгубився Темір-Болат.
– Ласкаво просимо, будь гостем, – сказав він чемно чудовиську.
– Швидше допоможи мені спішитися! – крикнув той. – Та не твої слова слухати приїхав я, а пригощатися.
Але Темір-Болат не став знімати його з півня: він тільки притримав привід.
Бурмочучи прокльони, незадоволений гість зліз з півня і сам ввійшов у курінь.
– Зголоднів я, нагодуй-ка мене швидше! – наказав він.
Темір-Болат вийняв з котла невеликий шматок м’яса і подав чудовиську. Миттю проковтнув гість шматок.
– Неси! – зажадав він.
Але Темір-Болат нічого не дав йому більше. Розсердився карлик, схопився, висмикнув зі своєї бороди волосся і хотів зв’язати їм Темір-Болата. Але той встиг схопити його за бороду, витяг з куреня й прив’язав до дерева.
Повернулися з полювання старші брати. Темір-Болат нагодував їх, а потім і каже:
– Ходімо, я покажу, чому у вас боліли голова та живіт.
Завів братів за курінь, бачить – нема ні карлика, ні дерева, до якого він був прив’язаний. Лише далеко в ліс простягнувся слід. Вирвав карлик дерево з коренем і пішов разом з ним.
Тільки тепер розповіли брати про те, як був до них непроханий гість і поїдав усе, що у них було приготовлено. Зметикував Темір-Болат, чому пропадали люди з аулу. Порадилися брати і вирішили неодмінно відшукати карлика.
Пішли вони по сліду, прокладеному деревом, і прийшли до якійсь дірі. Стали радитись, що робити, сперечатися, кому першому лізти в дірку. Старші брати відмовилися, і зголосився лізти Темір-Болат. Сплели вони з хмизу сапетку, з шкури оленя нарізали ременів, посадили Темір-Болата в сапетку і спустили вниз. Коли сапетка дійшла до дна і стукнулася про землю, побачив Темір-Болат вузеньку стежину – вела вона в печеру. Пішов джигіт по тій стежці і прийшов до якоїсь двері. Відкрив він двері, увійшов і побачив трьох красунь. Одна з них плакала, інша сміялася, а третя співала пісню.
Побачили дівчата Темір-Болата, кинулися до нього:
– О, горе нам! Навіщо ти прийшов сюди? Тут живе чудовисько, воно вб’є тебе з’їсть!
– Я не боюся цього чудовиська! – відповідав Темір-Болат. – Краще розкажіть мені, чому одна з вас плаче, сміється інша, а третя пісню співає.
Старша дівчина сказала:
– Потвора з’їсть мене сьогодні, тому я і плачу. Одну із моїх сестер він з’їсть завтра, і вона радіє, що проживе ще день. А третя співає – адже її черга настане тільки післязавтра.
– А де потвора? – запитав джигіт.
– Спить в сьомий кімнаті.
Оголив Темір-Болат свою шаблю, відшукав чудовисько, схопив за бороду і зніс йому голову.
Зраділи красуні, зібрали в одне місце всі багатства карлика, стали насипати золото і срібло в сапетку.
– Добро це від нас не втече, а спочатку скажіть: де люди, яких карлик викрав з нашого аулу? – запитує джигіт.
Повели його дівчини по підземеллю і призвели до залізних воріт.
Ті ворота вели у фортецю, оточену високою кам’яною стіною. Коли пробрався Темір-Болат за стіну, побачив своїх аульчан, а серед них зовсім змучених батька з матір’ю. Кинулися до нього старезні старий зі старою і визнали в Темір-Болате молодшого сина. Зраділи люди похилого віку і не могли стримати сліз своїх. Зрадів і син їх… Відчинив Темір-Болат залізні ворота і випустив усіх в’язнів. Оточили люди хороброго джигіта, стали плакати від радості і дякувати йому за порятунок.
Повернувся Темір-Болат разом з батьками, братами і звільненими бранцями в рідний аул. Весь народ зустрічав їх, і влаштували люди на радощах велике свято, на якому Темір-Болат роздав все багатство карлика бідним і сиротам. З тієї пори не знали жителі аулу смутку і біди.
