Антон Шипулін – найкращий біатлоніст Росії

646


Олімпійський чемпіон Антон Шипулін
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Антон в дитинстві
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
На шкільній Спартакиде
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Рідні брат і сестра Антон і Анастасія Кузьміна – олімпійські чемпіони
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Антон
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Ось вони майбутні чемпіони
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Лижна родина
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Гонка
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Сім’я Шипулиных – справжні спортсмени
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
На вогневому рубежі
Антон Шипулин – лучший биатлонист России
Вперед до перемоги !!!

Найкращий біатлоніст Росії, олімпійський чемпіон, чемпіон світу Антон Шипулін згадує, як списував конспекти у старшої сестри Насті Кузьміної, заварював «Доширак» з майонезом в поїздах і грав в карти на бажання.

Спортом я почав займатися завдяки батькам

Вони у мене працювали тренерами з лижних гонок. З 3-4 років брали мене на збори, потім потихеньку навчали техніці, координації, витривалості. Правда, час було непросте — початок 90-х. У спорті грошей платили мало, і батьки зайнялися бізнесом. Я ж пішов в секцію до Надії Дмитрівні Коврижних. На іншому кінці міста, далеко. І якщо перший рік нас із сестрами — Настею і Анею — возили мама з татом, то потім ми їздили на автобусах з двома пересадками. В дорозі — 40 хвилин, напевно. Кожен день в дві сторони.

В дитинстві будь-які тренування подобалися

Крім лиж, ходили з Настею півтора року на карате. Графік був убивчий: з ранку — лижі, потім — школа (друга зміна), заходили додому попоїсти та переодягнутися, і тупотіли на карате. Довго «не протягнули», довелося вибирати. Вибрав лижі !

Про лижі

Тоді інвентар в лижної секції зовсім простенький був. І коли приходили «обновки», тренери влаштовували контрольні. Розігрували між нами лижі, черевики або шапочки. Повірте, кращої мотивації перемогти не було.

Перші лижі… У мене Karjala, Jarvinen, Tisa були. Простенькі, але пластикові. Зараз, звичайно, це зовсім давні лижі з громіздкими кріпленнями. Черевики були на два-три розміри більше, доводилося вдягати додаткові шкарпетки, щоб ноги не «хлюпали».

Найдорожчий подарунок мені батьки на 12 років подарували. Це були лижі Fischer. Казка! Ті самі, на яких каталася олімпійський призер Ольга Мельник. Щастя було невимовне — бігав по квартирі, чи не спав з ними. Берег їх, нікому не давав — щітками по п’ять разів на день обробляв, пилинки здував.

Кинути тренування ніколи не хотілося — ну хіба що після літа трохи лінувався. Але потім я знайшов свою компанію друзів: нам скрізь було цікаво — і на тренуваннях, і у дворі. Ми трохи хуліганили, грали у футбол, настільний теніс, ножички…

Про змагання

Змагання любили найбільше. Їздили спочатку в області, потім і в далекі міста. Добиралися до Новосибірська, Єкатеринбурга, Красноярська і Пермі тільки на поїздах. Гвинтівку, чохли для лиж і важку сумку завантажували в вагон, потім переходили на інший потяг, їхали на автобусах. Я не пам’ятаю, щоб хтось нарікав, або тренери за нас баули тягали. А в Адлер взагалі два дні на паровозі тряслися. Але мені досі потяги подобаються. Доширак з майонезом, чай з вафлями… І обов’язково верхня полиця! Внизу незручно — постійно хтось сідає, йде, приходить. А нагорі добре — забрався, слухаєш музику в навушниках і спиш до переможного години. Поки не набридне.

Щасливе час року

ЛІТО – коли ми їхали в піонерські табори. Лінійки, збори, походи, риболовля… Жили по 7-8 чоловік. Спали на пружинних ліжках, де одна ніжка частенько була зламана. До 15 років я був маленького зросту, худорлявий, сестрам за плече. А потім пішов у ріст, зміцнів, і результати з’явилися. Як раз в біатлон перейшов з лижних гонок. Два місяці позаймався, тільки-тільки навчився тримати в руках гвинтівку, і ми виграли естафету на першості Росії.

Найулюбленіше місце

Найулюбленіше моє місце — навчально-спортивна база «Динамо» в Єкатеринбурзі. Там часто проходили юнацькі змагання з біатлону. У вільний час ми з хлопцями лазили в городи через паркани, зривали яблука, ходили по ночах у простирадлах і лякали дівчат, розповідали один одному страшилки. Одного разу, пригадую, програв в карти на бажання. І мене нарядили в дівчинку, нафарбували губи, наділи перуку. І я повинен був пробігти по вулиці і щось прокричати. Мені, звичайно, було дико соромно, але раз вже програв, то треба виконувати…

Біатлон в моєму житті виник завдяки Насті.

Вона вже займалась у секції, а я побачив її гвинтівку і загорівся… Не відходив від мами з татом: «Хочу-хочу». Батя пішов в тюменську секцію, але там в 14-15 років не брали з-за проблем зі зброєю. В результаті мама домовилася з Ханти-Мансійському. Там я і починав у тренерів Муралеева і Новикова. Взагалі, я, звичайно, марив зброєю, але в 15 років міняти місто — страшнова. Я навіть сторопів, коли батьки сказали: «Через тиждень ти повинен бути в Хантах».

У Ханти-Мансійську, звичайно, було цікаво. Кожен місяць їздили на збори, багато і різноманітно тренувалися. Школу я закінчив. Але потім, продовжив займатися біатлоном у рідному місті.

Перша закордонна поїздка — 2005 рік

Юнацький олімпійський фестиваль у Швейцарії. Перед змаганнями заїхали на двотижневий збір — висота 1600-1700 метрів над рівнем моря. Незвично, Настя допомогла порадами, як вести себе на висоті, як не перевантажитися, не «закислиться». Для мене все вдало склалося — виграв золото у спринті і пасьюті. Раніше на Кубках Росії давали побутову техніку — магнітофони, плеєри, чайники, тостери. Приїжджав додому і радував маму. Вона завжди говорила: «Молодець, синку, годувальник».

Ще про дитинство

У батьків досі лежать всі мої грамоти. З самого дитинства. Два роки тому приїхав, подивився — ностальгія. Добре, що все залишилося, не розгубилася. У роки 4-5 батько пристрасті мене до риболовлі. Їхали з ночівлею, спали в наметах. У такі місця їздили, що десь добиралися тільки на тракторах або пішки. Він мене навчив в’ялити рибу, готувати юшку. Ну і взагалі рибалка — це в першу чергу задоволення, спокій. Решта — не так важливо.

Ми з сестрами росли невибагливими, не любили просити у батьків гроші. Пам’ятаю, у друзів були приставки Dendy і Sega, а у нас не було. Але я навіть якось і не думав: як це — підійти і попросити? Мені було соромно. Та й гроші, якщо давали на кишенькові витрати, завжди складав у тумбочку. Так, щоб в кіно зірватися і відразу викинути 200 рублів — ні, такого собі не дозволяв. Перші гроші витратив на мобільний телефон. Потім став збирати на мотоцикл, але батьки не дозволили. У результаті через два роки накопичив на машину. У 19 років купив Міцубісі галант! Правда, вона стара була, всього на 6 років молодша — 1993 року випуску.

Про навчання

До навчання батьки завжди суворо ставилися. Перевіряли щоденники, тримали нас у тонусі. Був навіть такий досвід: за кожну п’ятірку вони нам давали 5 рублів, за четвірку — 3 рубля, за трійку — навпаки, забирали 2 рубля, за двійку — взагалі забирали 10. Для нас кожна погана оцінка була поразкою.

Настя була серйозною, а я — навпаки, нехлюй. Мені все легко давалося — спорт, навчання. Міг домашнє завдання на перерві зробити або зовсім прогуляти урок, щоб з друзями з рогаток постріляти. Сестра-близнючка Аня теж часто зі мною хуліганили. Я її сильно відволікало від навчання.

Всі конспекти, підручники Настя нам залишала. Я ж і в одну школу з нею ходив, і в один інститут, і в одного тренера займався. Якщо виїжджав на змагання, пропускав дві математики, завжди підходив до Насті. Вона допомагала, пояснювала, вирішували разом. Та взагалі завжди дбала про мене. Пишаюся їй, що вона стала Олімпійською чемпіонкою, і вона мною пишається!

Всіх читачів журналу «Филиппок», вітаю з Новим Роком ! Бажаю здоров’я, гарних оцінок у школі і займайтеся спортом ! Ваш Антон Шипулін