Загинув у Филиппки батько. В перші дні війни. У боях під містом Мінськом. Малий Пилипко — чотири роки. Приховала горі від сина мати.
Лізе Пилипко до матері:
— Наш папка воює? Нас захищає? Фашистів б’є?
Притисне жінка сина до грудей міцніше:
— Воює, синочку, воює. Так точно, Пилипко, б’є.
Біжить по селу Пилипко:
— Наш папка фашистів б’є! Наш папка фашистів б’є!
Живе Пилипко в Московській області. Недалеко від міста Рогачова.
Отполыхало військове літо. Осінь прийшла на зміну. Навалилася біда на село, на округу. Чорною зграєю прорвалися сюди фашисти. Танки, гармати увійшли в село.
— Слов’янське бидло! — кричать фашисти.
— Партизани! — кричать фашисти.
Страшно Филиппке, пригорнеться до матері:
— А де ж папка? Врятує нас папка?
— Врятує, — відповідає жінка.
Шепоче Пилипко друзям, сусідам:
— Врятує нас папка, поб’є фашистів…
Чекають не дочекаються колгоспники позбавлення. І ось радість як вітер в село увірвався. Розбиті фашисти. Женуть наші ворогів від Москви на захід.
Скоро і тут, під,, почувся звук канонади.
— Папка йде! Папка йде! — скрикнув Пилипко.
Дочекалися колгоспники світлого години. Прокинувся Пилипко як-то, дізнається: бігли фашисти, село вільно.
Кинувся хлопчик до матері:
— Папка прийшов? Папка прийшов?
— Прийшов, — якось тихо сказала мати.
— Де ж папка?! — кричить Пилипко.
— Далі пішов, синку…
Побіг Пилипко по сільській вулиці:
— Нас папка звільнив! Нас папка звільнив!
Зустрівся Филиппке Гришка. У два рази старше Филиппки Гришка. Присвиснув Гришка:
— «Звільнив»! Та він під Мінськом ще убитий.
Насупився Пилипко. В кулачки зібралися рученята. На Гришку вовченям дивиться. Який вбитий! Скаже ж цей Гришка!
— Звільнив! Звільнив! — знову закричав Пилипко.
Проходив тут старий Тимофій Данилович. Кинувся хлопчик до діда. Поспішає, про батька, про Гришку йому розповідає.
— Правда, папка побив фашистів?
Подивився дід на Пилипкові, згадав про Мінськ, де грудьми став на шляху у фашистів Филиппкин батько, інші місця, де інші бійці грудьми, як каменем, стали.
— Правда, — сказав Тимофій Данилович. Притиснув він до себе Пилипкові. — Без нього, без батька твого, не було б нашої, синку, перемоги.
Побіг по селу хлопчисько:
— Папка приніс перемогу! Папка приніс перемогу!
Хто ж скаже: не прав Пилипко?
Не кожному випало в тій грізній війні дожити до великого Дня Перемоги. Але кожен, хто бився тоді з ворогом під Брестом, під Мінськом, під Ленінградом, Одесою, під Севастополем, Києвом, Смоленськом, Вязьмою, по всіх просторах землі радянської, — був частиною великої перемоги нашої. Кожен живий і мертвий.
Вірно кричав Пилипко. Виросте хлопчик, по праву скаже: «Папка Батьківщині нашій приніс перемогу. Папка Батьківщину нашу від рабства спас».
Автор: Сергій Алексєєв
