ПАПКА

472


ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА
ПАПКА

Загинув у Филиппки батько. В перші дні війни. У боях під містом Мінськом. Малий Пилипко — чотири роки. Приховала горі від сина мати.

Лізе Пилипко до матері:

— Наш папка воює? Нас захищає? Фашистів б’є?

Притисне жінка сина до грудей міцніше:

— Воює, синочку, воює. Так точно, Пилипко, б’є.

Біжить по селу Пилипко:

— Наш папка фашистів б’є! Наш папка фашистів б’є!

Живе Пилипко в Московській області. Недалеко від міста Рогачова.

Отполыхало військове літо. Осінь прийшла на зміну. Навалилася біда на село, на округу. Чорною зграєю прорвалися сюди фашисти. Танки, гармати увійшли в село.

— Слов’янське бидло! — кричать фашисти.

— Партизани! — кричать фашисти.

Страшно Филиппке, пригорнеться до матері:

— А де ж папка? Врятує нас папка?

— Врятує, — відповідає жінка.

Шепоче Пилипко друзям, сусідам:

— Врятує нас папка, поб’є фашистів…

Чекають не дочекаються колгоспники позбавлення. І ось радість як вітер в село увірвався. Розбиті фашисти. Женуть наші ворогів від Москви на захід.

Скоро і тут, під,, почувся звук канонади.

— Папка йде! Папка йде! — скрикнув Пилипко.

Дочекалися колгоспники світлого години. Прокинувся Пилипко як-то, дізнається: бігли фашисти, село вільно.

Кинувся хлопчик до матері:

— Папка прийшов? Папка прийшов?

— Прийшов, — якось тихо сказала мати.

— Де ж папка?! — кричить Пилипко.

— Далі пішов, синку…

Побіг Пилипко по сільській вулиці:

— Нас папка звільнив! Нас папка звільнив!

Зустрівся Филиппке Гришка. У два рази старше Филиппки Гришка. Присвиснув Гришка:

— «Звільнив»! Та він під Мінськом ще убитий.

Насупився Пилипко. В кулачки зібралися рученята. На Гришку вовченям дивиться. Який вбитий! Скаже ж цей Гришка!

— Звільнив! Звільнив! — знову закричав Пилипко.

Проходив тут старий Тимофій Данилович. Кинувся хлопчик до діда. Поспішає, про батька, про Гришку йому розповідає.

— Правда, папка побив фашистів?

Подивився дід на Пилипкові, згадав про Мінськ, де грудьми став на шляху у фашистів Филиппкин батько, інші місця, де інші бійці грудьми, як каменем, стали.

— Правда, — сказав Тимофій Данилович. Притиснув він до себе Пилипкові. — Без нього, без батька твого, не було б нашої, синку, перемоги.

Побіг по селу хлопчисько:

— Папка приніс перемогу! Папка приніс перемогу!

Хто ж скаже: не прав Пилипко?

Не кожному випало в тій грізній війні дожити до великого Дня Перемоги. Але кожен, хто бився тоді з ворогом під Брестом, під Мінськом, під Ленінградом, Одесою, під Севастополем, Києвом, Смоленськом, Вязьмою, по всіх просторах землі радянської, — був частиною великої перемоги нашої. Кожен живий і мертвий.

Вірно кричав Пилипко. Виросте хлопчик, по праву скаже: «Папка Батьківщині нашій приніс перемогу. Папка Батьківщину нашу від рабства спас».

Автор: Сергій Алексєєв