рис. Юлії Соловйової
Мишко прокинувся від того, що хтось голосно чхнув під ліжком.
Був ранній ранок. Можна було ще спати. Але сон як рукою зняло. Мишко лежав з відкритими очима.
“Пчхи” – знову пролунало під ліжком. Мишко насторожився.
“Хто це може бути? Кішок у нас в будинку немає. Так, якщо і з’являються, то далі сіней не заходять. Мишко нагнувся і глянув. Нікого.
Під столом – нікого. Під комодом, під стільцем, під старою швейною машинкою – нікого.
Мишко схопився з ліжка і шльопаючи босими, побіг в передню.
У будинку була тиша. Стіл на кухні був накритий лляним рушником, під яким жеврів свіжий пиріг. Поруч стояла банка молока і майже вже остиглий чайник.
– Ти чого так рано? – здивувалася бабуся – спав би і спав, ось схопився…
– Я не скочив. Мене розбудили – пробурмотів Мишко.
– І хто це мого онука так рано підняв? – з посмішкою сказала бабуся і додала: – Ну, раз встав – бігом вмиватися і снідати, пиріг холоне.
Мишко намочив руки, приклав їх до сонного обличчя і витерся рушником.
– Бабуся, – почав він, – у мене під ліжком, хтось чхав…
– Приснилося, напевно – бабуся простягла онукові шматок пирога– Не бери в голову.
– Ні, я точно чув, що хтось чхнув. Я не спав.
– Це, відати, шельмец Барсик в будинок прокрався. – сердито сказала бабуся, – Я його на ганку бачила. Ох! Паршивец.
– Я дивився, скрізь. Нікого Барсика не було. Не міг він так швидко втекти?
– Доїдай і підемо, подивимося. – заспокоїла його бабуся.
Мишко швидко з’їв сніданок, випив кухоль молока, схопив віник і помчав до кімнати.
– Ви, чого тут шукаєте? – здивувався дідусь, увійшовши з вулиці.
– Барсик мене розбудив… – войовничо крикнув Ведмедик і став нишпорити віником під комодом.
-Гм? З чого ви взяли, що це Барсик? – запитав дід – Барсик зі мною весь час на сінокосі гуляв.
Мишко встав і подивом дивився на діда.
– А хто тоді чхав? – вже серйозно запитав він.
Дідусь мовчки згорнув цигарку. Закурив. І таємничо промовив:
– Домовик
Мишко остовпів. Він і раніше чув про домовиків, читав про них в казках, але вважав все це вигадками.
– Будинкових не буває… Ти чого, діда? – з сумнівом у голосі промовив Мишко
– Буває, буває. Ось випадок у нас був в армії. Я тоді солдатів служив. Відвели нас якось на нову казарму. Лягли ми спати. Раптом чуємо, хтось почав стогнати під грубкою. Так протяжно і тихо. Потім став чхати. Наш командир не витримав, схопив відро з водою, відкрив люк і хлюпнув в льох що є сили. Після цього все стихло. Злякався бачити.
Дід помовчав і з серйозним виглядом додав:
– А ти кажеш, не буває.
Мишко цілий день не знаходив собі місця і думав над розповіддю діда. Ні, це був точно не Барсик. Невже правда домовик існує?
– Мишко! Мишко! – почувся голос за вікном
Мишко виглянув. На вулиці стояв його друг Льонька з сусідньої вулиці.
– Ти чого сьогодні не виходиш?
– У мене справи… – понуро відповів Мишко
– Які справи?
Мишко йому розповів все як є – і про чхання і про діда і про Барсика.
– Не може бути?! – крикнув Льонька – Здорово !!!
– Чого тут здорового?- здивувався Мишко – у мене в кімнаті приведення, а він радіє…
– Ти що? Даний приведення. Ось це так!!! – не вгамовувався Льонька – Давай його зловимо!!! А потім про нас в місцевій газеті напишуть, може навіть канікули продовжать. Ми з тобою станемо справжніми героями.
– А ти не боїшся?
– Кого, привидів? Та чого бояться? Твій-то домовик тільки чхає. Може, застудився. От я чув, що деякі будинкові речі розкидають і скла б’ють. А твій тихоня. Чхає собі під ліжком і чхає. Чого його боятися?
Було вирішено – друзі будуть ночувати разом. Воно якось веселіше і не страшно. Льонька притягнув сачок для метеликів, ліхтарик, мотузку і тонку стару рибальську сітку – все, що потрібно для упіймання будинкових та привидів.
Настав вечір. Всі полягали спати. Льонька ліг на сусідній кушетці, а Мишко причаївся біля себе на ліжку. Все було готове для упіймання домовика. Був придуманий спеціальний план. Якщо будинковий почне чхати, Мишко відразу ввімкнув ліхтарик і злякає його. А як тільки той вискочить з-під ліжка, Льонька його відразу сіткою і накриє. На випадок, якщо він буде не бігати, літати, ну як всі звичайні привиди, вирішили використовувати сачок. Чим же як сачком для метеликів можна зловити літаюче приведення.
Минуло дві години. За вікном вже майже стемніло. В сусідньому ставку почали квакати жаби. Десь по кімнаті прожужжали комар. Але домовик не з’являвся.
– Льонька?! Ти спиш! – пошепки запитав Мишко.
– Ні. А ти?
– І я не сплю. Я ось що думаю. А якщо він не прийде. Злякається. Зрозуміє, що ми його хочемо зловити. Тоді що?
– Прийде – впевнено заявив Льонька – Будинкові людей не бояться. На те вони і будинкові – господарі будинку. А мешканці для них, ну начебто, кроликів в клітці – їдять, сплять, грають. І взагалі, лежи тихо, а то точно всіх сполохаєш.
Десь на краю села загавкав собака, скрипнула хвіртка. Далеко подав гудок нічний поїзд. Пролунав ланцюгом дворовий пес. Легкий вітерець колыхнул фіранку. І все стихло.
– Льонька! Льонька! Проспали – закричав Мишко.
У вікно вже щосили світило сонце. Сусідські півні навперебій розминалися у своїх ранкових піснях. Щебетали птахи. По кімнаті носилися мухи і пахло свіжоскошеною травою.
– Ех! Раззявы! – з досадою мовив Льонька.
Обидва сіли на ліжку і втупилися один на одного.
– Гаразд. Наступного разу зловимо – махнув рукою Ведмедик – ходімо снідати.
Вони зістрибнули на холодну підлогу і тільки зібралися йти, як під ліжком у Мишка пролунало знайоме -“Пчхи”.
Хлопці завмерли.
– Чув?! – Льонька показав пальцем під ліжко.
– Сітку давай – прошепотів Мишко
Обидва на пальчиках підкралися до ліжка і нагнулися. Нікого.
“Пчхи” – знову десь пролунало під ліжком.
– Він тут – тихо на вухо промовив Мишко – тільки ми його не бачимо.
“Пчхи”
– Схоже, він не під ліжком – Льонька припав вухом до підлоги – він в підполі. Тягни ліхтар.
Біля комода був маленький люк. Дідусь іноді опускав туди всілякі соління на зиму.
Намагаючись як можна тихіше, друзі відкрили люк, і поки Мишко тримав кришку, Льонька перехилився через підпілля і посвітив ліхтарем.
– Ха! Ха! Ось так домовик! – вибухнув реготом Льонька – Дивись!
Мишко зістрибнув на підлогу і посвітив.
На призьбі, під підлогою, копошилася велика їжачиха. А поруч з нею як хвостик бігав маленький їжачок. Він весь час норовив підлізти під мамку, кректав, сопів і періодично чхав і пирхав.
Друзі закотилися сміхом.
Так в будинку з’явився ще один маленький друг. Він став загальним улюбленцем. Щоранку в підпідлогу ставилася велика миска молока, яка до вечора була вже порожня. Бабуся говорила, що їжачок в будинку це дуже добре. Миші і щури бояться їжаків і намагаються піти з дому. Тому побоюватися за зимові припаси в погребі більше не варто. До того ж єжи дуже охайні і невибагливі до їжі. Вони їдять траву, ловлять мишей і жаб, п’ють молоко і воду. А ще вони дуже добрі і рідко покидають обжиті місця. І справді – справжні будинкові.
